Важка весна - Борис Пахор

— Як ви себе почуваєте? Цими днями спробуємо зробити пневмоторакс.

— Ви ж уже пробували, докторе, — сказав він і зіперся на лікті.

— Ви не хочете! — хрипло вигукнула вона, і стетоскоп вдарився об білий халат. — А лікар тут — я!

— Ви справді спробували, докторе, — спокійно сказала панна Шатен, котра опинилася у скруті через необхідність точної констатації дій і належну поштивість до своєї начальниці. Водночас було помітно, що панна Шатен дуже уважно й обережно зважує свою перевагу.

— Звісно, я спробувала. І не вийшло. Я добре знаю, — різко і швидко відказала лікарка.

— Як ваше плече, пане Субане? — запитала тоді панна Шатен.

— А що з його плечем? — І рвучко обернулася.

«У неї справді чоловічі плечі під білим халатом», — подумав він.

— Попросив зробити масаж, — чемно відповіла Шатен.

— Знаю, знаю. Ви йому робили масаж? Ні? Хто вас масував, панна Рібо, пане Субан?

— Панна Дюбуа, — стримано сказала Шатен.

— А, мала, — мов сама до себе сказала лікарка.

І вже зникла за дверима, а за хвильку знову з’явилася і крізь щілину прочинених дверей докинула:

— А ваше місце зараз на терасі!

Потім було чутно гучний стукіт її каблуків плиткою дообіднього коридора.

Він підвівся і пішов на терасу.

Ліг на кушетку і схрестив ноги.

На дереві озвався дрізд, немов природа хотіла звернути увагу на свою присутність. Подумав: лише пташиний голос здатен викликати в людині, в якої заплющені очі і яка не бачить лісу, видива гілок, листя, розлогих крон дерев, а потім і всього лісу. Гілля, дерева самі собою цього не можуть зробити. Хіба що як у них зашумить вітер. Але вітер — це поміч ззовні. Гнітючі думки. Але ні. І він відчув, що повинен потроху впорядкувати своє ставлення до природи, бо раніше він мав справу лише з нічним лісом; раніше він лише поєднував оті ночі в темний тунель нічної зелені та ходив у ньому, мов вояк на фронті склепінчастим сховком. Удень він відкидав усякі думки про природу, немов боявся зробити якісь дочасні нові відкриття і зіпсувати його. Посунувся, і рух тіла допоміг йому змінити хід думок. А вона з термометрами взагалі не приходила. Лікарка і панна Шатен були досить стримані, коли згадували її; «мала» їм, здається, не до вподоби. При цій думці він відчув щось на кшталт змовницької солідарності з Арлеттою, яка з ним говорила про «стару», ніби між ними це само собою зрозуміло. У досить своєрідний спосіб наблизилася вона до нього. І відчував, як її рука масує його, як скрипнув матрац, коли вона пересіла. Може, він навіть пробачить їй вчорашню зраду. Після нічної прогулянки він спокійніший і розважливіший; немов вийшов із очисної купелі. Врешті, вчора ввечері вона просто запросила його на прогулянку. Нічого йому не обіцяла і не вона винна, що її від’їзд пробудив у ньому таке неприйняття.

«Тепер я думаю про неї з розважливістю дідуся, котрий тішиться невгамовною іскрою молодості своєї внучки», — сказав він сам собі, і йому було приємно, немов його тіло лежить у м’якій, піщаній і теплій ямці. Не можна їй докоряти, що вона була збуджена через запрошення до офіцерського гурту. Що ж іще має захоплювати її в цьому глухому селі? Звісно, її безрозсудність запекла і вразила його, але ж саме в цій безрозсудності вся її принадність.

У цьому її чарівність, сказав він собі.

Заплющивши очі, він лежав у затінку, але добре відчував, як дообідня пора накочується крізь стовбури каштанів, мов приплив світлого і теплого моря. Пригадав, що вона оповідала про нього своїй сестрі; і знову бачив її, як тримає його за руку; і тієї миті м’який жаль через її відсутність оповивав його повільно наростаючим теплом. Так, вони дуже схожі у своїй легковажності. Життя в санаторії — це якесь животіння в скляній оранжереї, де людина відлучена від реального життя. І те, в чому він зізнався минулого вечора, було правдою: він не хотів додому. У нього було таке відчуття, ніби не може віднайти причини, яка б його переконала в тому, що в нього десь є дім, і раніше чи пізніше він туди повернеться.

Немов був громадянином світу, але того, який по війні люди збудують, і який він сам, коли буде готовий, допоможе будувати. І зрозумів різницю, що існує між ним на самоті зі своїми думками, і між ним на прогулянці з нею. Він себе майже не впізнає. Адже там народжувалися балакучість і оптимізм; це було сильніше за нього. Сила без нагляду. Може, в минулі дні він стримувався саме через відчуття, що той життєвий вал назавжди поховає все інше. Треба дати можливість тим двом людям зійтися в борні між собою, і нехай переможе дужчий. Коли думає про неї, йому здається, що знає, хто дужчий; але ж як наблизитися до неї, щоб не зрадити свій спадок? Вона мала б знати про нього все, бачити його наскрізь, прийняти його, немов пережити з ним усе і водночас залишитися недоторканою, як цілина, що готова прийняти у себе будь-який посів. І він відчував, що саме через свою незвичність вона б спромоглася на все це. Звісно, він надто вимогливий, але здалося йому, що ямка на його ліжку, яку вона залишила по собі після масажу, стала глибшою. Звісно, він добре знає, що той відбиток її тіла поглибився лише в