Делілло Дон. Зеро К - Дон Делілло
Струк буде останньою усипальнею, на яку він матиме право.
— 9 —
Я застукав у двері і чекав. Пішов до інших дверей, застукав і чекав. Потім спускався коридором, стукаючи у двері й не чекаючи. Мені спало на думку, що я це робив два чи три дні раніше, чи, можливо, то було два чи три роки. Я йшов і стукав, урешті-решт озирнувшись, щоб подивитися, чи відчинилися якісь двері. Я уявляв телефон, що дзвонить на столі за одними з дверей, дзвінок виклику на Ло. Я застукав у двері та потягнувся по дверну ручку, розуміючи, що їх тут не було. Я пошукав на дверях затискач, який міг би вмістити диск на моєму браслеті. Я спустився коридором і повернув за ріг, перевірив кожні двері, спочатку стукаючи, а потім шукаючи магнітний компонент. Двері тут різних пастельних відтінків. Я сперся спиною на протилежну стіну, де не було дверей, і пильно роздивлявся двері навпроти, десять чи одинадцять, і побачив, що жодні не дібрані до інших. То було мистецтво, приналежне посмертному життю. То було мистецтво, яке супроводжує останнє, просте, сновидне і маячне. Ти мертвий, казало воно. Я пішов далі коридором, повернув за ріг і застукав у перші двері.
У своїй кімнаті я намагався подумати про справу. Росс не міг тут бути єдиним, хто готовий увійти до камери задовго до того, як тіло вийде з ладу. Ці люди причинні, чи вони очолюють нову свідомість? Я лежав на ліжку і дивився у стелю. Батьківсько-синівський обмін мав би бути стриманіший, ураховуючи характер одкровення. Я сказав дурне і неприйнятне. Уранці я поговорю з Россом, а потім лишатимуся поруч нього, коли його й Артис заберуть донизу.
Я трохи поспав, а потім пішов до харчоблоку. Порожній, без запаху, без Ченця, ніякої їжі в отворі, пізно для сніданку, рано для обіду, але хіба вони дотримуються цих умовностей?
Я не хотів повертатися до своєї кімнати. Ліжко, стілець, стіна і так далі, і так далі, і так далі.
Ходімо з нами, сказала вона.
На екрані палали вогні, і повітряний флот літаків-цистерн висів густою млою хімікатів над випаленими верхів'ями дерев.
Самотня постать іде порожніми вулицями містечка з домівками, які вибухнули від тепла і полум'я, і газоновими прикрасами, що зсохлися до скоринки.
Потім супутникове зображення подвійної лінії білого диму, що звивається сірим краєвидом.
Тепер деінде люди у дихальних масках, сотнями рухаються на рівні камери, ідуть самі чи їх підтримують інші, і чи це хвороба, вірус, довгі шереги повільних чоловіків і жінок, а чи це щось, поширюване комахами чи паразитами та яке переносить атмосферний пил, люди з мертвенними очима, тепер тисячами, дибають ураженою ходою, що нагадувала лихоманку.
Потім жінка, що сидить на даху своєї машини, голову схопивши в руки, полум'я — знову вогонь — на близькій відстані спускається до передгір'я.
Потім трав'яні пожежі заполонюють рівнину, і стадо бізонів, що вимальовується в яскравому полум'ї, чвалом біжить паралельно до огорожі з колючого дроту і залишає кадр.
Тут ще був швидкий перехід до чималих океанських хвиль, що наближалися, а потім вода ринула на хвильорізи й набір образів зливався, майстерно змонтований, але важкий для сприйняття, вежі хитаються, міст обвалюється, приголомшливий вид попелу і лави крупним планом, яка бурхає зі шпарини в земній корі, і я хотів, щоб воно тривало довше, це було саме тут, якраз піді мною, лава, магма, розплавлена порода, та за кілька секунд з'явилося висохле дно озера, де стояв зігнутий стовбур дерева, а потім знову великі пожежі в лісах і на відкритій місцевості та заполонення аж до містечка і на шосе.
Потім довгі плани лісистих схилів проковтував вал диму, і пожежна команда в шоломах і з рюкзаками зникала на гірській стежці та знову з'являлась у лісі розщеплених сосон і голої бронзової землі.
Потім, близький план, екран майже вибухав полум'ям, що стрибає через потік і, як видко, кидався до камери й геть до коридора, де я стою і дивлюся.
Певний час я йшов навмання, побачивши, як жінка відчинила двері і ввійшла в хоч би який простір там був. Я п'ятдесят метрів ішов за робочою бригадою, перш ніж завернув до коридора і довгим пандусом пішов до дверей, де була ручка. Я завагався, у голові — ані думки, а потім її натиснув, прочинив двері та вийшов до землі, повітря і неба.
Тут був обмурований сад, дерева, чагарники, квітучі рослини. Я стояв і дивився. Спека лютувала менше, ніж того дня, коли я приїхав. Це було те, що треба, подалі від кімнати, коридорів, блоків — місцевість назовні, де я міг спокійно би подумати про те, що побачу, почую і відчую на прийдешньому місці, на світанку, коли Артис і Росса заберуть донизу. Я ще півхвилини йшов уздовж звивистої кам'яної стежки, поки остовпіло не усвідомив, що це не оаза в пустелі, а, власне, англійський сад з підстриженим живоплотом, тінистими деревами, дикими трояндами, що пнуться на ґратки для рослин. Дещо тут навіть дивніше, кора, травини, різні квіти — усе, видавалося, має покриття чи емальоване, злегка лисніючи. Усе тут неприродне, усе незворушне на вітерці, який шугав садом.
Дерева і рослини мали позначки, і я прочитав деякі латинські назви, які лише поглибили таємницю чи парадокс або викрутас, хай там що воно було. То були близнята Стенмарки, ось що. Carpinus betulus fastigiata[16], пірамідальне дерево, зелене листя, вузький стовбур, який на дотик був чистий і гладенький, якийсь пластик чи склопластик, музейна якість, і я далі перевіряв позначки, здавалося, спину не знав, фрагменти насувалися один на інший і змішувалися, Helianthus decapetalus[17], клиновидне листя, кільце яскраво-жовтих пелюсток, а потім лавка в тіні високого дуба і нерухома постать, що там сидить, вочевидь, чоловік, у вільній сірій сорочці, сірих штанях і срібній тюбетейці. Він повернувся у мій бік і кивнув, жест дозволу, і я повільно підійшов. Людина солідного віку, худий, масляно-брунатна шкіра, загострене обличчя і тонкі руки, жили на шиї, наче мостові троси.
— Ти син,— сказав він.
— Думаю, так.
— Цікаво, як тобі вдалося поминути звичайних охоронців і сюди дістатися.
— Думаю, мій диск несправно працює. Візерунок на браслеті.
— Чари,— сказав він.— А цього вечора ще й вітерець. Теж чарівно.
Він запросив мене сісти з ним поруч на лавці, що нагадувала вкорочену церковну. Його
