Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску

— Так, чума, — відповіла дівчина.

— Ти теж хвора?

— Здається, ні.

— Ходи сюди!

Це речення йому теж довелося повторити, щоб дівчина зрушилася. Коли вона, підточена багаторічним недоїданням, підійшла, він вхопив її за плече і потягнув у двір.

— Веди корову! — наказав він.

Він підштовхнув її до стайні. Та дівчина навіть не думала йому коритися. Вона зайшла до стайні і вибігла через отвір з протилежного боку. Розраховувала втекти в село, але на мості Каспар її наздогнав. Вона зібрала всю свою відвагу, боронилася і кілька разів виривалася від нього. Вона була така легесенька, що Каспар підняв її і поніс у двір.

Там він пошукав за шнурком. Знайшов якийсь обривок, зав'язав його в петлю і хотів був накинути дівчині на шию. Вона пручалася, так що він притис її до себе, утримуючи однією рукою зап'ястя. Їй вдалося вирватися, тоді він повалив її на землю, наступив колінами на руки і так довів свій задум до кінця.

Він потяг її на мотузці до стодоли поодаль і прив'язав там до балки, а тоді взяв дійницю і пішов до корови. Видоїв, жадібно напився з дійниці, тоді підсунув дівчині, але вона її перекинула.

— Бачу, ти сита. Тоді їсти вже більше не буде, — сказав він. — Як ти називаєшся?

Вона підібгала коліна й обхопила їх руками. Від цього оголилися литки і стегна, вона помітила його вишкір і спробувала сховати їх під спідницею.

— Я тобі нічого лихого не зроблю, — сказав він. — Принаймні, поки не пересвідчуся, що ти здорова. А доти будеш прив'язана. Я так думаю, ті двоє були твоїм батьком і братом, і тобі хочеться мене вбити, але це зміниться. Я не міг інакше, адже вони напали на мене. Їм варто було просто спитати, і я б відповів. Але тепер паскудні часи. Піду ліпше в село, пошукаю чогось поїсти. Але перед тим ще мушу зв'язати тобі руки.

Повернувшись, він застав її геть засапаною, вона всіма способами силкувалась звільнитися. Він поклав мішок і розвів вогонь.

— Село зруйноване. Майже нікого не залишилося, я бачив тільки двох жінок і якогось каліку, — сказав він і витрусив мішок. — Кілька картоплин, качанів кукурудзи — ось і все, що вдалося знайти. Якщо так піде далі, доведеться зжерти тебе.

Він подивився на її перелякане лице і зареготав.

— Живою ти мені потрібна більше, ніж мертвою. Хто б міг подумати: тільки вернуся додому, а там вже й жінка чекає?

Він поклав картоплю й кукурудзу на вогонь, а тоді вмостився і потер руки. Він поглинав їх напівсирими, а дівчина стежила за ним голодним поглядом. Її очі блукали від братових чобіт до Каспарового рота і назад. Потім вони дивилися в вогонь. На Каспара зійшла страшенна втома. Вже засинаючи, він почув: «Мамі теж треба щось з'їсти і свіжі пов'язки».

Коли вона прокинулася, брама стодоли стояла широко відкрита, й вітер немилосердно задував досередини. Вона була сама, від Каспара ні сліду, тож вона сподівалася, що з якоїсь незбагненної причини він пішов собі далі. Та вона теж добре знала, що без нього їй не звільнитися, і тоді вона неминуче помре з голоду. Знадвору донісся вдоволений спів:

Вона потягнулася з усіх сил, аби розгледіти, що там діється, і побачене змусило її знов закричати.