Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску
Здавалося, при брамі звернули на них увагу, бо там зчинився якийсь рух. Каспар знав, що в нього небагато часу, зараз за лотаринжцем похопляться. Тим часом той витягнув свій кинжал і штрикав ним у темряву навмання, де, як йому здавалося, стояв Каспар.
Каспар відважив йому копняка нижче пояса, так що від болю чоловік заревів ще голосніше. Тепер вже з боку міста рушило кілька смолоскипів. Саме коли він збирався чкурнути, лотаринжець вчепився йому в ногу і потягнув на землю. Другою ногою Каспар кілька разів гильнув солдата в голову, аж поки той не здався і не попустив свої лещата.
Заки чоловік жалібно скавчав, Каспар виліз на нього і зняв шкіряний ремінь з кількома притороченими торбинками, де той, ймовірно, тримав здобич. Каспар забрав також мушкет, на який, відступаючи, наступив, і в останню мить стрибнув у кущі. Варта була вже так близько, що мало його не торкалася. Під прикриттям темряви й високої трави Каспар рушив угору по ріці — в останній відрізок дороги додому.
***
Але якого дому він сподівався? Він, кому відчуття чогось власного, тривалого вселяла хіба що стодола селянина, де він стояв розквартирований на зиму. Він знав, що там мусить бути двір з криницею, добре видний від річки, приблизно чверть милі за селом. А позаду підвищення, такий собі самотній пагорб посеред пласкої рівнини.
Але чи зможе він знайти те місце, чи стоятиме там взагалі ще батьківський дім, чи тільки поросле хащами румовище? З огляду на таку безнадійну затію він знов пошкодував, що втік з війська. Ще трохи, і він, уже такий близький до мети, повернув би назад і спробував найнятися десь до когось на якусь війну. В Меці чи Нансі, без сумніву, цінують таких умільців.
Настав прохолодний ранок, віщуючи сувору зиму, разом з ним розлігся густий туман, здавалося, ніби зроблений з якоїсь особливої речовини, яку легко можна впіймати. Каспар цілу ніч йшов уздовж Салії, вона була надійним орієнтиром.
При першому промінні сонця він зупинився біля якогось мосту, щоб перевірити здобич. Мушкет був менший і зручніший, ніж його. На нього, з певністю, знайдеться покупець. Але в капшуках не було нічого путнього, навіть тютюну, лише стрілецький порох і кілька свинцевих куль. Він вклався біля мосту і скоро заснув.
Він зовсім не сподівався, що все станеться так швидко. Щойно прокинувшись, обтрусивши одяг і підвівши погляд, він побачив під пагорбом — єдиним, куди не кинь оком — селянський двір. Він достеменно відповідав його спогадам. Звідти не курився дим, і навколо нікого не було видно, та це не розвіяло його недовіри, бо, здавалося, там таки хтось живе. На шворці тріпотіла якась одежина, а зі стайні виразно чулося мукання корови.
Він пошукав, де б то сховатися, та крім кількох кущиків, ліску на гребені пагорба і стодоли трохи обіч двору не було нічого для цього придатного. Тепер, коли туман поступово розсіювався, він втрачав прикриття. Він пригнувся і, обійшовши широкою дугою двір та не спускаючи з нього очей, вибрався на гребінь пагорба.
Діставшись нагору, він сів на повалений стовбур і став чекати. В цьому він мав великий досвід, в чеканні була його сила. Він стругав кинджалом гілочки, незмінно однаковим рухом. За якийсь час з хати вийшла дівчина років шістнадцяти, за селянським звичаєм вбрана в білий очіпок і фартушок. Вона коротко зиркнула в його бік, а потім взяла дійницю і зайшла до стайні.
Тут він зрозумів, що його викрили і вже якийсь час за ним спостерігають. Та він, що роками мусив удовольнятися оплаченим зляганням з бридкими, підтоптаними жінками, так перейнявся спогляданням дівчини, що ледь не прогледів, як через вікно виліз якийсь кремезний чоловік, перестрибнув через мур садиби і, озброєний ножем, став крізь кущі скрадатися на пагорб.
Каспар підвівся, встановив мушкет вертикально, набив у цівку пороху і кілька куль, а потім натоптав усе це гілочкою. «Ближче», — промурмотів він і насипав пороху ще й на замок. — «Ще ближче». Він прицілився, а тоді спокійно вистрелив. Чоловік раптом зупинився, так ніби передумав підніматися, потім ноги його підкосилися, він осів і повалився долілиць.
Дівчина з вереском побігла в дім, кинувши дійницю. Молоко всотувалося в землю, достоту як кров мерця. В ту ж мить з дому вискочив старий чоловік, вхопив перше, що трапилося під руку — косу — і побіг на Каспара. Він натужно спинався пагорбом, кілька разів сповзав і починав усе спочатку. Тим часом Каспар зарядив свою зброю і вистрелив удруге.
Каспар рушив до першої жертви. Він стусонув його мушкетом в ребра, аби пересвідчитися, чи той справді мертвий. Сів, натягнув чоботи мерця, а тоді підійшов до другого трупа. Скинув свою пелерину і одягнув плащ старого.
Він обережно наблизився до дому, звідки чутно було жіночі стогони. Ногою розчахнув двері і увійшов. Якийсь час очі звикали до темряви, аж поки він розгледів не просто обриси, але й дівчину, що причаїлася в кутку, і жалюгідну істоту на ліжку. Її тіло на ногах, шиї та під пахвами було вкрите виразками. Деякі були завбільшки з долоню, вузлисті й темно-червоні. Шкіра була місцями дірчаста, як решето, звідти сочилася криваво-водяниста сукровиця.
Каспар не міг збагнути, чи жінка при свідомості, зате він прекрасно знав, що з нею. І все ж перепитав
