Вальс на прощання - Мілан Кундера

— Прошу вас, не забудьте про того сердешного батька.

Шкрета запевнив, що все буде добре, а Якуб запитав, про що йдеться. Коли йому пояснили (слід оцінити шляхетну тактовність обох чоловіків, що не назвали імені того сердеги навіть перед Якубом), він висловив своє велике співчуття тому нещасливому заплідникові.

— Хто з нас не доскочив цього лиха! Це одне з найбільших випробувань у житті. Ті, що здаються і стають батьками попри своє бажання, приречені всеньке життя зазнавати поразки. Вони стають злі, як і всі чоловіки, яким не поталанило в житті, й усім бажають такої самої долі.

— Друже мій! — вигукнув Бертлеф. — Ви кажете це в присутності щасливого батька! Якщо ви залишитеся тут іще на день чи два, то побачите мого сина, чудову дитину, і заберете свої слова назад!

— Нічого я не заберу, — сказав Якуб. — Ви ж бо не стали батьком попри ваше бажання!

— Авжеж, ні. Я став батьком з власної волі й завдяки панові лікареві Шкреті.

Лікар задоволено підтвердив його слова і заявив, що в нього інший погляд на батьківство, а підтвердженням цього є вагітність його любої дружиноньки Сюзі.

— Єдине, що бентежить мене у питанні про народження дітей, — докинув він, — це нерозсудливий вибір батьків. Диво дивне, як ці дурнуваті люди зважуються розмножуватися. Вони, либонь, гадають, що їхня потворність стане легша для них, якщо вони поділяться нею з нащадками.

Бертлеф назвав такий Шкретин погляд естетичним расизмом.

— Не забувайте, — сказав він, — що не лише Сократ був потворний, а й чимало славетних коханок не відзначалися фізичною довершеністю. Естетичний расизм — це майже завжди ознака недосвідченості. Люди, які не досить глибоко просягнули в світ любовних утіх, судять про жінок лише з їхньої зовнішності. Але ті, що обізнані з ними по-справжньому, знають: око помічає тільки мізерну часточку того, що може дати вам жінка. Коли Господь закликав людей кохатися й розмножуватися, то він мав на увазі, пане лікарю, і бридких, і гарних. Утім, я певен, що естетичний критерій походить не від Бога, а від диявола. У раю нема різниці поміж потворністю й красою.

Тоді озвався Якуб і сказав, що в його небажанні розмножуватися естетичний критерій не відіграє ніякої ролі.

— Проте мені хочеться навести з десяток доказів на користь того, що не треба ставати батьком.

— Кажіть, мені цікаво їх почути, — мовив Бертлеф.

— По-перше, я не люблю материнства, — сказав Якуб і на мить замовк, замислившись. — Новітня доба спростувала всі міфи. Дитинство вже перестало бути віком невинності. Фройд виявив сексуальність у немовлят і відкрив Едіпів комплекс. Тільки Йокаста лишалася недоторканна, ніхто не зважився зірвати з неї покривало. Материнство — це останнє й найбільше табу, та в ньому криється і найбільше прокляття. Немає дужчого зв’язку, ніж той, що існує поміж матір’ю і дитиною. Той зв’язок на все життя калічить дитині душу, а коли син виростає, дарує матері найгостріші любовні страждання. Так ось, материнство — це прокляття, і я відмовляюся сприяти йому.

— Далі, — сказав Бертлеф.

— Ще один доказ на користь того, що я не хочу примножувати кількість матерів, — з певним збентеженням мовив Якуб. — Я люблю жіноче тіло і не хочу навіть думати, що перса моєї коханої стануть торбинами з молоком.

— Далі, — сказав Бертлеф.

— Пан лікар підтвердить, що лікарі й медсестри набагато гірше ставляться до жінок, які потрапляють до медичного закладу для уривання вагітності; вони виявляють до них неабияку зневагу, хоч самі бодай раз у житті теж зазнають цієї операції. Проте цей рефлекс у них дужчий за будь-які розумні міркування, адже культ розмноження диктує сама природа. Тим-то й марно шукати бодай якогось розумного аргументу в закликах до розмноження. Гадаєте, у церковній моралі, що закликає розмножуватися, вчувається голос Христа, чи, може, в основі комуністичної пропаганди, яка заохочує робити дітей, лежить Марксове вчення? Від прагнення до збереження роду людство незабаром задихнеться на цій планеті. Та пропаганда розмноження триває, і публіка проливає зворушливі сльози, коли бачить матінку, що готує своє дитя, або немовлятко, яке усміхається вам. Мені це огидне. Коли уявляю, що міг би, як ото мільйони інших ентузіастів, із дурнуватою усмішкою схилятися над колискою, у мене мороз іде по шкурі.

— Далі, — сказав Бертлеф.

— Та й цілком очевидно, що я мушу подумати і про те, в якому світі житиме моя дитина. Школа, звісно ж, не забариться забрати її в мене і напхати її голівоньку різним мотлохом, з яким я марно все життя боровся. І що мені тоді, дивитися, як мій син стане дурнуватим конформістом? Чи, може, вбивати йому в голову мої ідеї й бачити, як він страждає, встрягши в ті самі конфлікти, що і я?

— Далі, — сказав Бертлеф.

— І, звісно ж, треба подумати і про себе. У цій країні діти платять за непокору батьків, а батьки — за непокору дітей. Стільком юнакам і дівчатам заборонили навчатися, тому що їхні батьки потрапили в немилість! І стільки батьків урешті змирилося зі своїм боягузтвом, аби лиш не нашкодити своїм дітям? Щоб зберегти свободу в цій країні, треба відмовитися від дітей, — сказав він і замовк.

— Вам залишається ще п’ять доказів, щоб доповнити цей декалог, — зауважив Бертлеф.

— Останній доказ вартий цілих п’яти, — сказав Якуб. — Мати дитину — значить, виказати цілковиту згоду з людиною. Якщо в мене є дитина, то це так, наче я Сказав: я народився на білий світ, скуштував життя й зробив висновок, що воно хороше і заслуговує на повторення.

— А ви гадаєте, життя погане? — запитав Бертлеф.

Якуб, намагаючись бути точним, відповів обережно:

— Знаю лише те, що я ніколи не зможу сказати з цілковитою певністю: людина — пречудова істота, й мені кортить її відтворити.

— Це тому, що ти знаєш життя тільки з одного, причому найгіршого боку, — сказав Шкрета. — Ти ніколи не умів жити. Ти завжди гадав, що твоє завдання — бути, як ото кажуть, у вирі подій. У самісінькому центрі дійсності. А що таке для тебе дійсність? Політика. А політика — це найменш суттєвий і найменш цінний бік життя. Політика — це брудна піна на поверхні річки, бо ж насправді життя у тій річці вирує набагато глибше. Вивчення жіночої плідності триває вже тисячі років. Це надійна і солідна історія. І їй байдужісінько, який уряд перебуває при владі. Коли я вбираю гумову рукавичку й обстежую жіночу піхву, я набагато ближче за тебе опиняюся до центру життя, хоч ти мало голови не склав, піклуючись про добро для людей.

Якуб