Зірки Егера - Геза Гардоні

Коли на світанні незліченні турецькі полчища знову рушили з долини на приступ, солдати дивилися на їхнє просування з почуттям гніву і зловтіхи, знаючи, що у фортеці добре підготувалися до відсічі. Від хвилювання і жадоби помсти в угорських воїнів напружились м'язи.

Їм уже не кортіло кинутись у бій. Кремезний хлопчина вискочив через вилом на земляний насип і погрозив шаблею турецькому воїнству, яке з шаленими вигуками ринуло до фортеці.

Солдати, які стояли на мурі, зареготали.

— Хто це? — запитав, сміючись, Золтаї.

— Малий Варга,— відповіли йому.— Янош Варга.

Хлопчина заскочив назад, але, почувши голосний сміх, вискочив ще раз і знову пригрозив усій величезній турецькій раті.

Турки почали стріляти в нього, і він метнувся до вилому спритніше, ніж уперше. Солдати зареготали ще веселіше.

Витівку його помітив і Добо і, всміхнувшись, задоволено кивнув головою.

Помітивши цей знак схвалення, Янош Варга миттю вискочив і втретє. Не звертаючи уваги на кулі, він розгнівано погрожував туркам, що дерлися вгору:

— Ану, лізьте, лізьте! Тут, собаки, і поздихаєте!

Кулі, ядра, стріли так і сипалися на нього, але все мимо. Під'юджуючи турків, Варга застрибав на насипу і висунув їм язика. Більше того, він моторно повернувся і вельми непристойно, хоча й не дуже виразно, ляснув себе нижче спини. Потім знову заскочив до фортеці. І все це просто перед носом у турків, перед стотисячною турецькою ордою!

— Молодець, Варга! — вигукнув Добо.— Ти достойний нагороди!

Переконавшись, що з цього боку фортеці все гаразд, Добо поспішив до свого коня і поскакав до Старих воріт, оскільки турки оточували фортецю зі східного й південного боків. На ці мури й була спрямована вся сила штурму.

Гергей у панцирі стояв на вежі. За його спиною лежали напоготові бочки й величезне колесо. Всі ці пристрої і сам він були надійно захищені тином.

Гергей був спокійний, наче скеля над морем.

Турки пішли на приступ. З усіх гармат вистрілили одночасно. Зчинився пекельний шум.

— Біссміллах! Біссміллах!

Войовничі вигуки на кілька хвилин приглушили навіть гуркіт чинч табірного оркестру. А потім музиканти зупинилися на Кірайсекеському рову і вже безперервно гримотіли на всю силу.

— Ну, тепер ви в мене потанцюєте! — вигукнув Золтаї.

Турецький стан кишів, ворушився. Майоріли прапори з півмісяцем і кінськими хвостами. Попереду тріпотів жовто-червоний стяг яничарів, а трохи далі — зелене полотнище з білими смугами: прапор улуфеджі. Позатулявшись до колін щитами і подзвонюючи сталевими обладунками, вперед вийшли сипахі.

— Аллах! Аллах!

В руках у них були списи. На ремінцях, які обхоплювали зап'ястя, теліпалися оголені шаблі. Біля пояса — теж шабля. Бігцем усім стовписьком побігли вони із ровів до вежі.

— Аллах акбар! Ла іллахі ілл аллах! Я фетах!

У відповідь з муру їм назустріч полетіла чорна бочка. Випльовуючи полум'я і підстрибуючи, вона котилася все швидше й швидше. Котрийсь із сипахі, прагнучи перегородити їй дорогу, застромив у землю списа. Так же зробили ще двоє сипахі.

— Аллах! Аллах!

Четвертий схопив бочку, щоб скинути її в рів. І тої ж миті бочка вибухнула: передовий загін турків розкидало на всі боки.

— Аллах акбар!

Не встигли турки отямитися — прилетіла друга бочка. Вона випльовувала іскри, стріляла вогнем направо й наліво, угору і вниз, а потім вибухнула в юрмище закутих у броню сипахі, порозкидавши їх у різні кінці.

— Аллах! Аллах!

Але назад дороги не було. Знизу на них напирали тисячі й тисячі інших солдатів, які дерлися нагору. Видно було тільки, як передні, відскочивши, притиснулися до муру, як ті, що йшли позаду, відсахнулися і вогняні струмені полетіли навсібіч, пропалюючи все сажнів на десять зокіл. Налякані силою вогню, турки, захищені щитами, впали навколішки.

— Правовірні, вперед! Вперед, крізь вогонь!

І сипахі тісними рядами посунули вгору по насипу.

Але й вогняні бочки покотились одна за одною.

— Ілері! Ілері! Аллах! Аллах!

Лавина турків летіла назустріч пекельній невідомості.

Та ось на вежі відкрився тин, і нагорі з'явилося величезне, чорне від кіптяви колесо. З середини його струменіла цівка диму, чути було сичання. Колесо хитнулося, подалося назад, а потім раптово зіскочило на насип і помчало назустріч турецьким полчищам, що вийшли тісними рядами.

— Ілері! Ілері! — долинали звідусюди вигуки ясаулів.

Але сміливців, які виступали попереду, приголомшила поява колеса.

Не встигло колесо підкотитися до них, як із нього