Зірки Егера - Геза Гардоні

Золтаї не дозволив будити Гергея. Послав по Мекчеї.

Мекчеї негайно прибув.

Вони доти переставляли з місця на місце таз із водою, поки врешті Мекчеї не визначив, де потрібно вести зустрічний підкоп.

Десять солдатів узялися за лопати. Час від часу вони припиняли роботу, встановлювали тази з водою і спостерігали.

Опівдні Гергей прокинувся і зразу ж заквапився туди, де копали.

В конюшні стояв густий запах гною. Солдати працювали вже на глибині трьох сажнів. Глухий стукіт сповіщав про те, що лагумджі наближаються.

— Еге, пане капітан,— сказав Гергей,— це моя вежа, і ти тут не командуй!

— Хіба ж я неправильно розпорядився?

— Далі ми не копатимемо.

— Хочеш, щоб вони висадили в повітря мур?

— Ні, я не хочу, щоб вони чули, як ми працюємо.

Мекчеї зрозумів його задум.

— Добре, господарюй сам! — сказав Мекчеї.

Гергей наказав принести велику пищаль. Він сам вставив у неї кремінь, сам насипав порох. Викликав десятьох стрільців, велів погасити ліхтарі.

Чекали в темряві.

Гул наростав. Іноді навіть чувся голос турецького офіцера, який віддавав команду.

Гергей притискав долоню до стінки, щоб відчути, де найбільше тремтить земля.

— Тс-с! — тихо сказав він солдатам.— Зараз вони проб'ються...— Очі його сяйнули.

Тієї ж миті пробилася одна кирка, і грудочки землі, осипаючись, упали Гергеєві до ніг.

Утворився отвір, в який міг уже пролізти чоловік.

Лагумджі зупинився, сторожко заглянув у отвір.

В темряві він не побачив нічого. Обернувся. За його спиною засвітилися два ліхтарі; поміж ліхтарями стояв череватий ага в багатому одязі, оздобленому золотим позументом, і в білій чалмі.

Лагумджі крикнув, що він пробив шпарину.

Ага ступив уперед.

Гергей прицілився. Спалахнув порох, гримнула пищаль.

Ага схопився за черево і впав.

Гергей відскочив:

— Вогонь!

Усі десятеро солдатів наставили свої рушниці, в отвір. Пролунали гучні постріли, і лагумджі, давлячи один одного, кинулися тікати.

Солдати вийшли з підземелля, витягнувши звідти тридцять кирок і труп аги. Тільки один лишився, тримаючи рушницю напоготові і просунувши вперед ліхтар, який освітлював підкоп.

Агу поклали на фортечному майдані. Повелися з ним не дуже поштиво — голова його стукнулася об камінь, і чалма злетіла з неї.

Та йому тепер це вже було байдуже.

Це був сивобородий чоловік з подвійним підборіддям. Три довгих шрами на голеній голові свідчили, що звання аги він одержав заслужено. Куля Гергея влучила йому в живіт. У груди теж влучила невелика куля, певно, коли стріляли солдати.

Скарбник Шукан велів розмотати чалму, обдивився пояс і кишені вбитого аги, записав, скільки при ньому виявилося грошей, перснів і зброї. Все це віддали солдатам, які вели підкоп.

А потім усім, хто хотів, дали можливість подивитися на вбитого агу.

Звичайно, що першими його оточили жінки.

— І це вони в таких червоних чув'яках ходять?

— Дивися, вони шворкою внизу перев'язують шаровари!

— Видно, багатий був турок.

— Мабуть, лейтенант або капітан їхній.

— От цікаво, чи він мав дружину?

— І не одну, а з десяток.

— Якщо правду казати, статечний був чоловік,— зауважила жаліслива дружина макларського мірошника Воді.— Шкода тільки, що турок.

І Золтаї прийшов глянути на агу.

— А все-таки хоч один, а до фортеці пробрався! — сказав.

Несподівано поміж жіночими спідницями продерся маленький турецький хлопчик і, радісно закричавши, схилився над мертвим:

— Баба! Бабаджим! Баба, татлі бабаджим! Тату! Татусю! Тату, любий таточку!

Хлопчик упав мертвому на груди, обнімав, цілуючи його, щічкою притулився йому до обличчя, термосив за плечі, сміявся.

— Баба, бабаджим!

Очі жінок наповнилися сльозами. Пані Балог узяла хлопчика за руку:

— Ходімо, Селіме! Баба спить!