Зірки Егера - Геза Гардоні

— Тисячу фунтів.

— Прошу віддати мені все,— сказав Гергей.— Шкода, що нема більше. Але, може, ми сала додамо. Накажіть видати мені сала, та якомога більше.

— Сала?

— Так, скільки можеш.

Добо повернувся до Криштофа.

— Йди розбуди Шукана. Хай він видасть із провіантного складу воловий жир і двадцять свинячих туш. І негайно несіть їх сюди!

Тільки тепер він запитав Гергея, навіщо йому все це потрібне.

А Гергей, виявилося, придумав ось що. Поки турки стягають до купи жердини й сушняк, він кидатиме поміж них шматочки сала, волового жиру й дранку. Турки на це уваги не звернуть. Адже з фортеці завжди щось у них кидають: каміння, кістки, потовчені глечики, здохлих кицьок. А шматочків сала у два-три пальці завтовшки вони навіть і не помітять. Але якщо навіть хтось і помітить, то або не зрозуміє, що то таке, або ж відвернеться з відразою.

Гергей звелів нарізати сало шматочками й кидати поміж колоди. Кидали також дранку, пофарбовану масляною фарбою, воловий жир і солому. Час від часу Гергей звелів скидати й загорнуті в солому глиняні кварти.

Кварти ці були обмазані глиною і обплетені дротом.

В середині них — порох, начинені порохом обрізки труб і шматочки сірки.

Добо глянув униз.

— До ранку вони свою гору вивершать! — сказав він.— Криштофе, ану, подивися, чи не прокинувся Мекчеї. Якщо він встав, то передай йому, що я піду ляжу. А якщо він ще не прокинувся, хай спить! Потім обійди всіх вартових і скажи їм: тільки-но помітять якийсь рух у турецькому стані або побачать, що турки готуються до штурму, хай одразу ж прийдуть доповісти у наріжну вежу. А ти, Гергею, не ляжеш?

Гергей заперечливо хитнув головою.

— Я зачекаю до ранку.

— А Золтаї?

— Я послав його спати, щоб зранку на вежі він був уповні сили.

— Як тільки турки довершать свою дерев'яну гору, збуди мене!

Добо піднявся на вишку наріжної вежі і ліг на солдатську койку. Зброєносець Криштоф став перед дверима з шаблею наголо.

Це входило в його обов'язки.

Зброєносець оберігав сон лева.

До світанку турецька дерев'яна гора майже сягнула рівня фортечного муру — лишалося півтора сажня.

Гергей звелів начинити порохом два обрізки гарматних стволів і міцно позатикав їх шматками дерева.

— Так, ця гармата-бабуся і не гадала, що ще колись стрілятиме! — сказав циган.

— З однієї старої вийшли дві нові,— відізвався один солдат.

— Ну, якщо вони нові, то треба їм дати якісь імена,— запропонував циган.— Одна з них називатиметься Шибайголова, а друга — Голубка!

У ті часи кожній гарматі давали яке-небудь ім'я.

Гергей витягнув із кишені свинцеву кульку і написав на тому обрізкові ствола, який був меншим:

«ЯНОШ».

А на більшому написав:

«ЕВА».

Один обрізок узяв під ліву руку, другий — під праву й піднявся на вежу.

Світанок щедро розливав своє сяйво. Турецький табір заворушився. З усіх боків ближче й ближче чувся брязкіт зброї.

До Гергея підбіг солдат.

— Пане лейтенант, йдуть!

— Бачу, друже. Біжи до наріжної вежі й скажи зброєносцеві, щоб розбудив капітана.

Солдати Гергея стояли вже на мурі, озброївшись кирками й списами. На камінному гребені вежі, що побілів од інею, стали коло бійниць стрільці із зарядженими рушницями. Три гармати стояли тут же, націлені вниз, а дві гармати біля Темних воріт навели на фортечні мури.

— Підпалюйте просмолені вінки й хрестовини,— наказав Гергей,— і жбурляйте вниз!

Люди тут же взялися за діло.

До того часу, коли на вежу піднявся Добо, турки, наче мурахи, обліпили пагорки, що оточували фортецю. Вони все ще вкладали й скріплювали колоди. Звідусюди лунав стукіт. Споруда досягла висоти фортечної вежі. Іноді турки виштовхували колоди, щоб заповнити проміжки поміж своєю дерев'яною горою і муром фортеці. А дерева привезли силу — цілий ліс. І дерев'яний поміст зробили надійний. На ньому погойдувалися накриття, турботливо укриті мокрими коров'ячими шкурами. А добре вимоченим коров'ячим шкурам палаючі вінки не зашкодять. Ну, а ті вінки, які впадуть мимо накриття, турок просто-напросто відштовхне ногою.

Пролунало пронизливе верещання дудки, і одразу з тисячі горлянок