Кілер. Збірка історій - Андрій Степанович Любка

ступного дня додому, то ні дружини, ні навіть меблів і чужих труси-

ків в квартирі не було – тільки стіни і вікна. Напевно, дружина вто-

милася чекати, поки чоловік завершить війну зі Світовим злом. Ось

така перша притча.

Врешті-решт, оптимістична, бо без дружини життя Хуана Карлоса

тільки набрало обертів і тілесної любові значно побільшало.

2. БУХЛО

Про справи, що стосуються алкоголю й Толі Майданського я вже

й так розповів настільки багато, що тут обмежуся лаконічним викла-

дом притчі і постулатом. Постулат ідальго в сфері бухла звучав так:

«Хочеш випити – випий, не хочеш – примусь себе!».

Як людина чесна і відповідальна, Хуан Карлос цьому принципу ні-

коли не зраджував. Навпаки – він поширював його серед непросвіт-

лених мас власним прикладом. Часто його можна було знайти в яко-

мусь барі серед юрби прихильників і нових адептів його вчення, його

57

промови були короткі й змістовні, в очах його горів непідробний біль

за втраченим, за минулим і колишніми жінками, тому говорив він

щиро і душевно. Він казав так: «Друзі, випиймо і задумаймось». Всі

випивали, всі сто чоловік навколо нього, він теж випивав і наставала

тиша, аж було чути як дубасять лапами таргани по столиках і бар-

стійці. Всі замовкали хвилин на двадцять, кожен думав про своє, про

щось рідне йому, і після того як Толя Майданський переможно пі-

діймав вказівний палець догори і викрикував: «От і я про це ж», у

декого на очі наверталися сльози. Публіка була щиро розчулена таки-

ми глибокими й мудрими словами свого пророка. Та й справді, Хуан

Карлос був справжнім оратором, він просто дозволяв людям самим

вигадувати для себе промови й виступи, а потім тільки збирав про-

міння слави і стріляв у прихильників цигарки.

Притча ж про бухло повчальна і світла водночас. Повчальна тому,

що трапилася ще за часу навчання Толіка в школі, а світла з тієї при-

чини, що Толік напився з електриком. Вчився він у маленькій сіль-

ській школі гірського району, туалет був надворі. Наш герой, ще тоді

зовсім не ідальго і не дон, а просто Толік посеред уроку хімії відпро-

сився до туалету і побіг. Маю додати два нюанси: була зима і в школі

не було світла, щось якраз в той час вийшло з ладу. Толік вибіг до

туалету, а електрощиток був якраз біля вбиральні. Зробивши свою

справу, Толя вирішив глянути як просуваються справи в електрика,

котрий намагався відремонтувати мережу.

Електриком був дядя Вася, місцева знаменитість і улюбленець.

Толя покрутився біля нього і вже думав повертатися в клас, коли

дядя Вася (царство йому небесне!) озвався до малого:

– Слухай, козаче, сигарету маєш?

– Ні, я кинув – по-діловому відповів Толя Майданський, сплюнув

і засунув руки в кишені брюк.

Зауважимо лише, що тоді він вчився в першому класі і про факт

кидання курити аж зовсім не збрехав. Толік одразу припав до душі

електрику, тому він і попросив малого збігати за пляшкою самогонки.

До честі Хуана Карлоса він не відмовив, бо, як я вже говорив, змалку

був винятково благородною людиною, котра завжди приходить на

поміч у важку хвилину.

Толя збігав за пляшкою, купив її у баби Соні, а на зворотній до-

58

розі вирішив спробувати що ж він несе і зробив кілька ковтків. На-

пій йому не дуже сподобався, але ніхто й не казав, що буде легко,

зметикував наш герой. Дядя Вася нетерпляче чекав на Толіка і не-

ймовірно зрадів не тільки пляшці, а й самому малому. Ймовірно, що

досвідчений погляд старого електрика вже тоді, у зовсім юному віці,

розпізнав неабиякі інтелектуальні здібності Хуана Карлоса, його рі-

шучість і благородство. Хай там як, а дядя Вася налив і Толіку. Я вже

згадував, що мій друг Майданський ніколи не відмовить людині в

біді, а надто коли вона хоче випити. Отож, розпили електрик і пер-

шокласник пляшку і пішли, зрозуміло, поспати в школу, була там

якась комірка в дяді Васі. Перед тим як заснути обоє викурили по

сигареті, сп’яну Толік не втримався і таки повернувся до шкідливої

звички.

Знайшли їх зранку в тій же комірці. Як з’ясував директор, вночі

дядя Вася ще двічі бігав за пляшкою і цигарками. Біля наших героїв

валялася розбита об стіну гітара, на якій, вочевидь, вночі гралося,

банка з-під маринованих огірків, розірвана навпіл карта світу і ко-

лода карт. Толік потім розповідав, що вони поділили собі з електри-

ком світ на дві частини і почали грати на нього в карти, малий, ясна

річ, все продув – всі материки і океани, навіть частину льодовика,

тому й розбив гітару. А ціле село весь день і всю ніч пробуло без

електрики.

Підсумком цієї історії було те, що дядю Васю погнали з роботи,

Толю ще на рік залишили в першому класі, а його батьків змусили

купити школі нову карту світу. Зранена ніжна дитяча душа дона Ху-

ана Карлоса, тоді ще Толі Майданського винесла з цієї історії глибо-

ку мораль, котру він потім першим пунктом записав у свою програ-

му, балотуючись до Верховної Ради: «Електрифікація гірських сіл

– наше першочергове завдання!».

3. АВАНТЮРИ

Дивно називати цей розділ словом «авантюри», бо авантюрами

подібні історії назвати важко. Взагалі важко пов’язувати слово «аван-

тюра» з настільки благородною і принциповою людиною, яким є мій

59

друг Толя Майданський, він же Інокентій Нерозлийаніграма, Голий

Вася, водій бронепотяга і славнозвісний ідальго Хуан Карлос, кубин-

ський революціонер і український мачо.

Постулат щодо авантюр у мого друга звучав так: «Так ми Україну

не побудуємо!». Суть месиджу зводилася до того, аби викликати у

співрозмовника почуття провини і змусити його піддатися на якісь

вмовляння.

Одного разу йому вдалося так ошукати навіть мене. Перед тим ви-

пивали разом. Тиждень. З принципу. І от нарешті розійшлися, я спав

вдома, а Толік подзвонив і питає: «Андрюха, ти