Кілер. Збірка історій - Андрій Степанович Любка
ступного дня додому, то ні дружини, ні навіть меблів і чужих труси-
ків в квартирі не було – тільки стіни і вікна. Напевно, дружина вто-
милася чекати, поки чоловік завершить війну зі Світовим злом. Ось
така перша притча.
Врешті-решт, оптимістична, бо без дружини життя Хуана Карлоса
тільки набрало обертів і тілесної любові значно побільшало.
2. БУХЛО
Про справи, що стосуються алкоголю й Толі Майданського я вже
й так розповів настільки багато, що тут обмежуся лаконічним викла-
дом притчі і постулатом. Постулат ідальго в сфері бухла звучав так:
«Хочеш випити – випий, не хочеш – примусь себе!».
Як людина чесна і відповідальна, Хуан Карлос цьому принципу ні-
коли не зраджував. Навпаки – він поширював його серед непросвіт-
лених мас власним прикладом. Часто його можна було знайти в яко-
мусь барі серед юрби прихильників і нових адептів його вчення, його
57
промови були короткі й змістовні, в очах його горів непідробний біль
за втраченим, за минулим і колишніми жінками, тому говорив він
щиро і душевно. Він казав так: «Друзі, випиймо і задумаймось». Всі
випивали, всі сто чоловік навколо нього, він теж випивав і наставала
тиша, аж було чути як дубасять лапами таргани по столиках і бар-
стійці. Всі замовкали хвилин на двадцять, кожен думав про своє, про
щось рідне йому, і після того як Толя Майданський переможно пі-
діймав вказівний палець догори і викрикував: «От і я про це ж», у
декого на очі наверталися сльози. Публіка була щиро розчулена таки-
ми глибокими й мудрими словами свого пророка. Та й справді, Хуан
Карлос був справжнім оратором, він просто дозволяв людям самим
вигадувати для себе промови й виступи, а потім тільки збирав про-
міння слави і стріляв у прихильників цигарки.
Притча ж про бухло повчальна і світла водночас. Повчальна тому,
що трапилася ще за часу навчання Толіка в школі, а світла з тієї при-
чини, що Толік напився з електриком. Вчився він у маленькій сіль-
ській школі гірського району, туалет був надворі. Наш герой, ще тоді
зовсім не ідальго і не дон, а просто Толік посеред уроку хімії відпро-
сився до туалету і побіг. Маю додати два нюанси: була зима і в школі
не було світла, щось якраз в той час вийшло з ладу. Толік вибіг до
туалету, а електрощиток був якраз біля вбиральні. Зробивши свою
справу, Толя вирішив глянути як просуваються справи в електрика,
котрий намагався відремонтувати мережу.
Електриком був дядя Вася, місцева знаменитість і улюбленець.
Толя покрутився біля нього і вже думав повертатися в клас, коли
дядя Вася (царство йому небесне!) озвався до малого:
– Слухай, козаче, сигарету маєш?
– Ні, я кинув – по-діловому відповів Толя Майданський, сплюнув
і засунув руки в кишені брюк.
Зауважимо лише, що тоді він вчився в першому класі і про факт
кидання курити аж зовсім не збрехав. Толік одразу припав до душі
електрику, тому він і попросив малого збігати за пляшкою самогонки.
До честі Хуана Карлоса він не відмовив, бо, як я вже говорив, змалку
був винятково благородною людиною, котра завжди приходить на
поміч у важку хвилину.
Толя збігав за пляшкою, купив її у баби Соні, а на зворотній до-
58
розі вирішив спробувати що ж він несе і зробив кілька ковтків. На-
пій йому не дуже сподобався, але ніхто й не казав, що буде легко,
зметикував наш герой. Дядя Вася нетерпляче чекав на Толіка і не-
ймовірно зрадів не тільки пляшці, а й самому малому. Ймовірно, що
досвідчений погляд старого електрика вже тоді, у зовсім юному віці,
розпізнав неабиякі інтелектуальні здібності Хуана Карлоса, його рі-
шучість і благородство. Хай там як, а дядя Вася налив і Толіку. Я вже
згадував, що мій друг Майданський ніколи не відмовить людині в
біді, а надто коли вона хоче випити. Отож, розпили електрик і пер-
шокласник пляшку і пішли, зрозуміло, поспати в школу, була там
якась комірка в дяді Васі. Перед тим як заснути обоє викурили по
сигареті, сп’яну Толік не втримався і таки повернувся до шкідливої
звички.
Знайшли їх зранку в тій же комірці. Як з’ясував директор, вночі
дядя Вася ще двічі бігав за пляшкою і цигарками. Біля наших героїв
валялася розбита об стіну гітара, на якій, вочевидь, вночі гралося,
банка з-під маринованих огірків, розірвана навпіл карта світу і ко-
лода карт. Толік потім розповідав, що вони поділили собі з електри-
ком світ на дві частини і почали грати на нього в карти, малий, ясна
річ, все продув – всі материки і океани, навіть частину льодовика,
тому й розбив гітару. А ціле село весь день і всю ніч пробуло без
електрики.
Підсумком цієї історії було те, що дядю Васю погнали з роботи,
Толю ще на рік залишили в першому класі, а його батьків змусили
купити школі нову карту світу. Зранена ніжна дитяча душа дона Ху-
ана Карлоса, тоді ще Толі Майданського винесла з цієї історії глибо-
ку мораль, котру він потім першим пунктом записав у свою програ-
му, балотуючись до Верховної Ради: «Електрифікація гірських сіл
– наше першочергове завдання!».
3. АВАНТЮРИ
Дивно називати цей розділ словом «авантюри», бо авантюрами
подібні історії назвати важко. Взагалі важко пов’язувати слово «аван-
тюра» з настільки благородною і принциповою людиною, яким є мій
59
друг Толя Майданський, він же Інокентій Нерозлийаніграма, Голий
Вася, водій бронепотяга і славнозвісний ідальго Хуан Карлос, кубин-
ський революціонер і український мачо.
Постулат щодо авантюр у мого друга звучав так: «Так ми Україну
не побудуємо!». Суть месиджу зводилася до того, аби викликати у
співрозмовника почуття провини і змусити його піддатися на якісь
вмовляння.
Одного разу йому вдалося так ошукати навіть мене. Перед тим ви-
пивали разом. Тиждень. З принципу. І от нарешті розійшлися, я спав
вдома, а Толік подзвонив і питає: «Андрюха, ти
