Кілер. Збірка історій - Андрій Степанович Любка

Я знаю тільки одну людину, котра може говорити настільки щиро.

Часом весело, часом – сумно, але щиро. Це мій найкращий друг Толік

Майданський, він же Інокентій Нерозлийаніграма, Голий Вася, водій

бронепотяга і славнозвісний ідальго Хуан Карлос, кубинський рево-

люціонер і український мачо.

Коли ми з ним сідаємо пити, то вся Західна Україна, а також східні

Словаччина, Румунія, Угорщина, північна Молдова, південна Біло-

русь та південно-східна Польща не можуть заснути. Я міг би розказа-

ти три тисячі сто вісімдесят сім історій з наших пиятик, котрі могли б

стати притчею, темою для виховного уроку про патріотизм, але най-

частіше – приводом для ув’язнення.

Не подумайте – ми не алкоголіки. Ми п’ємо з принципу, заради

принципу, ми люди принципові. Пити – це наше переконання. От

хтось п’є тільки тоді, коли йому боляче, коли трапляється щось жах-

ливе, коли його виганяють з універу чи з роботи, коли його кидає

дружина (ой, стоп, хіба це теж зараховується до категорії «нещасть»?)

чи хтось, не приведи Господи, помирає. Інші п’ють з нагоди подій

святкових і радісних, як-то: звільнення колег з роботи, звістка про

вагітність дівчини найзапеклішого ворога, чергову поразку росій-

ської збірної з футболу, а також в Дні народжень та ювілеїв. Є ще тре-

ті, котрі п’ють від нічого робити, коли нічого не відбувається, коли

життя ніби застигає в польоті і стає нестерпно нудно.

52Ми зневажаємо всі ці категорії пристосуванців, банальних і не-

цікавих алкашів, конформістів святої справи випивання. Ми п’ємо

з принципу, нас не зупинити. Ми не шукаємо причин і не очікуємо

на наслідки чергової пиятики, ми просто п’ємо. Ми п’ємо так, як Бог

створював цей світ: із дня в день, із жартами і промахами.

А ще мій друг інколи говорить афоризмами. Одного разу ми з Толі-

ком потрапили в село і почали пити. Ми цього не планували, звісно,

просто почали. Почали з принципу. Бо ми п’ємо і тоді, а навіть – надто

тоді, коли цього ніхто не очікує, не сподівається, коли це недоречно.

Нас це мало хвилює, бо ми люди принципові і принципам зраджу-

вати не збираємося. Зрештою, принципи – це не жінки. Різниця між

принципами і жінками проста. Їх, власне, дві, цих різниць. Перша по-

лягає в тому, що коли зраджуєш жінці – це ніби навіть почесно і цим

можна похвалитися в якійсь тісній компанії, хоч це й тупо. Зрадою ж

принципів пишатися не випадає. Друга з різниць – в тому, що прин-

ципи, на відміну від жінок, не народжують тобі дітей при першій же

нагоді, тому з ними сяк-так спокійно.

Отже, приїхали ми з Толіком в одне гірське село. Почали пити.

Знову. Ну, бо в дорозі ми вже починали пити. Двічі. З перервою на

сон і політичні дебати з пасажирами автобуса. А взагалі почали пити

ми ще вдома. На коня. Тобто завершили пити вдома. Ет, грець із ним!

Словом, почали ми пити в селі. Сіли собі біля хати під черешнею і

почали пити. Господар, в якого ми зупинилися, виходить і каже: «А

чому ж це ви, хлопці, п’єте?». Ну, ми й відповіли, що, мовляв, п’ємо з

принципу. Тоді той люб’язний господар виніс з хати п’ятилітрового

бутля сивухи, як він сам запевнив, шестидесятиградусної. Я з остра-

хом на нього, на бутля тобто, подивився, а Толік поплескав мене по

плечу і тільки сказав: «Андрюха, немає нічого неможливого».

За це я його й люблю, за вміння підтримати в необхідний мо-

мент і сказати «немає нічого неможливого». Як виявилося того разу,

й справді нічого неможливого не було, хоч я й слабенько пам’ятаю

як ми здолали ту «перешкоду». В Толіному арсеналі було ще кілька

афоризмів, котрі розходилися світом, як релігійне вчення, як вірші

поетів чи венеричні хвороби. Моїм улюбленим афоризмом був цей:

«Я ж не казав, що ти одна-єдина, ти просто сука, яких мало!». Слово

«сука» Толя вимовляв з особливим придихом, концентруючи в ньо-

53

му всю свою любов, всі емоції. Повірте моєму слову: Толя – останній

ідальго нашого часу, безстрашний воїн, ворог Всесвітнього зла, друг

всіх знедолених і проституток.

Яко людина винятково благородна, чиста, як кришталь чи горіл-

ка, Толя постійно втрапляв у якісь історії, котрі щоразу давали йому

якийсь урок. Ці уроки наш герой розподілив на чотири категорії:

тілесна любов, авантюри, бухло, віра. У кожній з них апостол Толік

Майданський виокремив основну заповідь, чи то пак постулат і су-

провідну до нього притчу. Дозволю собі їх вам переказати.

1. ТІЛЕСНА ЛЮБОВ

Його постулат щодо тілесної любові звучав так: «E=mc2». На всі

розпитування щодо того, що саме міг би значити цей постулат, як

його трактувати, які цифри чи щось інше підставляти в цю формулу,

Толік не вівся і лише гордо кричав: «Нічого ви, бовдури, не розумі-

єте!». Зрештою, так ніхто ніколи й не дізнався, що він має на увазі

під цим постулатом, навіть я. Зрештою, інколи я навіть сумніваюся

чи це постулат, адже старий хитрий ідальго міг просто собі вигадати

будь-що, а всі інші й так повірили б, що це постулат, заповідь. Мушу

зізнатися, що час до часу він так і робив.

Так ось, з тілесною любов’ю в нього все було о’кей. У кожному об-

ласному центрі України на нього чекала дівчина, а в тих обласних

центрах, де дівчина на нього таки не чекала, я ділився своїми запа-

сами й контактною базою, тож вона, дівчина, врешті-решт починала

його там чекати. Перед тим, як лягати спати, він відправляв есемеску

приблизно трьохстам дівчатам: «Думаю про тебе. Добраніч. Цілую».

У його мобільнику була спеціальна група, «Дівчата», котра ділилася

на підгрупи: за містами, віком і ступенем стосунків (від «в розробці»

до «списано»). Через таку постійну увагу дівчата його й любили.

Знайомство з дівчиною на вулиці він починав з благородного

вчинку. Власне, в