Зірки Егера - Геза Гардоні

З низеньких казармених приміщень, юрмлячись, виходили солдати. Зброю і одяг несли хто на плечі, хто під пахвою, деякі на спинах. Всі лаялися.

— Йдіть до монастиря,— сказав Добо.— Монастир не обстрілюють. Перетягніть туди матраци. В коридорах місце знайдеться.

Мекчеї з групою солдатів квапливо переходив ринковий майдан. Солдати несли лопати, мотики й кирки. Мекчеї тримав у руці велику крем'яну рушницю. Побачивши Добо, він підняв рушницю і подав знак капітанові. Добо під'їхав до нього.

— З боку Кірайсеке ведуть підкоп,— доповів Мекчеї.— А ми йдемо їм назустріч.

— Правильно,— погодився Добо.— Що ж, веди своїх хлопців на роботу. Хай копають. Потім негайно знайди мене.

Він поспішав на вежу Бойкі. Біля її підніжжя, перед конюшнями, сиділи п'ять чоловік у шоломах. Обличчя їхні освітлювали червоні відблиски вогнища. На вогні в казані кипіла смола.

Біля підніжжя вежі він побачив Гергея, який над чимось низько нагнувся. Той уважно розглядав горошини, насипані на барабан. Побачивши Добо, Гергей підвівся і доповів:

— Турки почали вести підкоп. Сьогодні в одному місці ми виявили їхню роботу. Сам Мекчеї пішов їм назустріч.

— Знаю,— відповів Добо.

— Всі наші барабани нікуди не годяться, розм'якли. Але дрижання води виказало турків.

Добо піднявся до плоту й подивився в щілину.

Вал, який турки зводили біля проломів, виріс на сажень.

Саме цієї миті дервіші несли на двох списах мертвого акинджі, який лежав на купі хмизу. Він загинув ще в час нічного обстрілу.

Навпроти мурів повсюдно виднілися рови й частоколи. Турки теж вирішили сховатись.

— Знову щось надумали,— похитавши головою, сказав Добо.— Ясаулів і яничарів ніде не видно.

Піднявся на вежу і Мекчеї.

— Ведуть підкоп,— коротко повідомив він.

З його обличчя було видно, що він провів безсонну ніч. Очі були червоні й каламутні, волосся скуйовджене, доломан забруднений грязюкою і вапном. Видно, що Мекчеї допомагав мулярам піднімати колоди.

— Капітане,— суворо наказав йому Добо,— негайно йдіть спати!

Саме в ту хвилину по драбині вгору піднімався зброєносець Балаж. В руках він ніс срібну тацю, а на таці — срібний кубок. В ранковій прохолоді з кубка йшла біла пара.

Мекчеї попрощався і попрямував до драбини.

Вже м'якше Добо покликав його:

— Пішто!

Мекчеї обернувся.

— Візьми, братку, у Балажа кубок і випий.

І тільки наступної ночі дізналися обложенці, чим займалися яничари того дня.

Вони спорудили пристосування, схожі на балдахіни, під якими на хресні ходи носять святі дари. Зроблені ці балдахіни були з міцних дощок, і замість чотирьох різьблених жердин їх підтримували чотири списи.

Тепер сушняк і землю турки стали носити під отакими пересувними дашками, або, як їх називали, накриттями.

Вдень старші офіцери добре виспалися. Здебільшого вони спали в пообідній час, оскільки для штурмів турки вибирали ранкові години й наміри їхні завжди прояснювалися лише під обід. Під вечір офіцери знову були на ногах, а відпочивати йшла половина рядових. Добо і Мекчеї домовилися не встановлювати для себе певного часу для сну: вирішили, що як тільки один з них трохи відпочине, зразу ж піде відпочивати другий.

Отак вони обидва й не спали. Тільки коли-не-коли подрімають у куточку вежі чи десь на насипу, та й то сидячи. В пообідній час, правда, вдавалося іноді години дві поспати. І від безсоння очі Добо були обведені червоними колами.

Гей, та й брала ж лють стрільців, що турки здогадалися спорудити прикриття! Для цих пристосувань вони позбирали всі дошки, що вціліли на стелях міських будинків, повиривали їх з парканів, повиламували із свинарень — турки зрозуміли, що треба прикриватися, бо інакше ладу не буде.

Біля Шандоровської вежі земляний насип підняли так високо, що він уже доходив до нижньої закраїни вилому в фортечному мурі.

Турецькі солдати були захищені накриттям, а ті, хто списами підтримував накриття, захищали голови в'язанками хмизу. А в фортеці біля вилому обложників весь час пильнували двадцять стрільців і заряджена мортира. Зі стрільниць на мурі теж не випускали їх з прицілу причаєні рушниці. Та всі застережні заходи були марні, навіть щільний морок прикривав турків у години нічної роботи.

Гергей пильнував біля великого пролому і раптом побачив, як, прикрившись в'язками виноградної лози, по насипу скрадаються чоловік двадцять турків. У густій нічній пітьмі вони здавалися тінями.

Гергей гукнув з муру:

— Гашпарич!

— Слухаю! — відповів чоловічий голос.