Зірки Егера - Геза Гардоні

— Зараз що-небудь зробимо,— відповів Добо. І тихо додав: — Треба зачекати. Поки не почнемо молоти порох, нам стріляти не можна.

Ядра градом сипалися на ворітця.

— Дозвольте, пане капітан, в іншому місці пробити прохід або ж прорити його під землею.

— Гергею, ти можеш і не питати дозволу для кожної своєї задумки, роби так, як вважаєш за потрібне!

Гергей звелів пробити вузький пролом у мурі, і солдати почали проходити крізь пролом.

А турки й далі заповзято лупили в опустілі ворітця. Мешканці фортеці згрібали ці ядра до купи.

...Вночі турки знову носили землю й хмиз при тьмавому місячному світлі. З фортеці іноді пострілювали.

— Не стріляйте! — наказав Добо.

Коли обложенці вмовкли, в турецькому таборі посилився шум, гомін, тупіт.

Під мурами турків ставало все більше й більше.

Добо виставив стрільців до чотирьох пробоїн у три ряди.

У першому ряду стріляли лежачи, в другому — з коліна, в третьому — стоячи.

Ліхтарі згасли.

Турків зібралося безліч, працювали вони без будь-якого прикриття, підсвічуючи собі ручними ліхтариками.

Загін турецьких солдатів піднімався все вище й вище і вже опинився перед самим проломом, але тут Добо дав команду:

— Вогонь!

Залп викликав сум'яття. Турки поскочувалися з насипу вниз, лементуючи, кинулися врозтіч — було видно, що угорські кулі били влучно. Кілька тюфенкчі вистрелили у відповідь, але схибили. Тепер турки могли працювати тільки біля підніжжя муру, та й то обережно, весь час ховаючись.

Млин гуркотів вдень і вночі. Дванадцять дробарок ретельно кришили і перетирали селітру й вугілля. У дерев'яну довбанку сипався свіжий чорний порох. До обложенців знову повернулася впевненість.

Турки готували нові шанці і, тільки-но розвиднилось, торохнули три зарбзени, налаштовані в місті біля великого протоієрейського будинку. Новою мішенню виявилася вишка північно-західної вежі. З того боку, правда, важкувато відтягнути сюди сили від інших мурів фортеці.

Вишку обстрілювали великими чавунними ядрами.

У цій частині фортеці стояли ряди будинків, де мешкали піші солдати. Тут же пролягав мур, повернутий до міста. На нього падали ядра наприкінці льоту.

Почала руйнуватись і західна стіна комендантського палацу.

Нажахана пані Балог увійшла до кімнати, де стояло ліжко Добо.

Капітан сидів біля ліжка в кріслі, не скинувши обладунків, у тому ж вигляді, в якому ходив по фортеці. Тільки шолома в нього на голові не було.

Обіпершись об бильце крісла, він солодко спав. Перед ним на столику горіла свічка. Над головою висіла потьмяніла від часу картина, на якій король Іштван Святий простягав корону діві Марії. З церкви, перетвореної на вежу, картину сюди приніс якийсь побожний католик. Фарба на ній так потьмяніла, що очі намальованих там людей здавалися тільки коричневими плямами.

Добо спав звичайно у цій кімнаті.

Він повернувся додому тільки перед світанком і, напевно, чекаючи нагального штурму на зорі, вирішив не роздягатися.

Обстрілювали якраз ту частину палацу, в якій він спав. Ядра так стрясали будову, що тріщали сволоки. В одній стіні кімнати утворилася шпарина в чотири пальці. Крізь неї виднівся тин.

— Пане капітан! — вигукнула пані Балог.

У будинок влучило ще одно ядро, на голову пані Балог посипався тиньк.

Вона підбігла до капітана й почала його термосити.

— Що таке? — сонно спитав Добо, розплющивши очі.

— Палац обстрілюють! Вставайте, Христа ради!

Добо озирнувся. Побачив шпарину, встав.

— Що ж, доведеться перенести моє ліжко у якусь із нижніх кімнат, ближче до вхідних дверей,— сказав він.— Зараз повернуся.

— Зачекайте, я хоч закип'ячу для вас кварту вина.

— Це було б добре. Спасибі! — відповів Добо, струшуючи з голови тиньк, що насипався у чуприну.— Одразу все нутро зігріється, добре буде. І, будь ласка, додайте в глінтвейн трохи гвоздики.

— А куди прислати?

— Я сам по нього прискачу.

— Та не прискачете ви, пане капітан. Я з сином пошлю.

Перед дверима палацу завжди стояв осідланий кінь, і коло нього чергував то один, то другий зброєносець — кожен зі своїм конем. Добо сів у сідло і рушив оглядати фортецю.