Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

— Дякую вам, — промовив я, коли Ксенія вже закінчила з раною.

— Що у вас з Мією вже трапилось? — неочікувано запитала вона, сідаючи на крісло. Я не знав що відповісти.

— Нічого. — Думаю, що матір Мії буде не в захваті, коли дізнається про те, що ми знову посварились.

— Не бреши мені, Алексе. Я бачила, яким сердитим ти вийшов з їх кімнати, — вона прискіпливим поглядом обвела мене, проте, я не побачив в її очах люті чи роздратування. Вона була доволі спокійна й думаю, що просто хотіла допомогти. Я здався. Занадто складно тримати всі емоції в собі.

— Спочатку все було добре. Ми робили разом проєкт, але вона завжди відволікалась на свій телефон. Мене це почало дратувати і я вирішив зазирнути в нього. Знаю, що це було не правильно, але вже нічого не змінити. Як виявилося, це мій друг їй вічно пише. Ми посварились і я пішов, груюкнувши дверима, — Ксенія уважно слухала мене, не перебиваючи. Вона була така спокійна й виважена жінка, на відміну  від своєї дочки. Вони точно рідні?

— Ти й справді вчинив неправильно. Мія не любить, коли хтось втручається в її особистий простір. Після закінчення школи вона дуже змінилась. Не знаю чому... Можливо, вона просто подорослішала. З нею складно знайти спільну мову, бо в неї бувають різкі перепади настрою. Спробуй просто поводитись спокійніше. Вирішуйте все мирним шляхом.

— Дякую за пораду, — вона схвально кивнула, плескаючи мене по плечу. — Надіюсь, що ми зможемо подружитись.

На лиці Ксенії з’явилась усмішка.

— Алексе, а чи потрібна тобі дружба з Мією? — Я й сам задав собі це запитання.

— Це максимум, на який я можу розраховувати. Хіба ні? — Я пам’ятаю, як в перший день батько сказав мені не наближатись до моєї «сестрички». Хіба Ксенія іншої думки?

— Можливо, ви й зможете подружитись, але тобі завжди буде цього замало, Алексе. Ти ніколи не бачитимеш в моїй дочці друга. Я бачу це по твоїх очах. — Чому всі кажуть мені про те, що мої очі мене видають? Треба вже носити окуляри, а то мене всі читають, як розгорнуту книгу.

— Вибачте, за мої запитання, але хіба ви не проти того, щоб між мною і Мією було щось більше ніж дружба? Батько дав мені ясно зрозуміти, щоб я тримався якомога далі від неї.

— Здається, ми з Гарольдом різної думки щодо цього питання. Я хочу лише одного — щоб Мія була щаслива. Я не буду проти, якщо у вас будуть стосунки. Проте, я попереджаю, що не дозволю тобі скривдити мою доньку, Алексе. Я багато знаю про тебе. На жаль, репутація в тебе не дуже хороша. Проте, люди завжди можуть змінюватися. — Чорт! Наскільки багато знає про мене Ксенія? Я б напевно взагалі заборонив Мії наближатися до мене. Хоча... В одному вона таки мала рацію.

— Я ніколи не скривджу вашу доньку. Обіцяю. Просто... — я важко видихнув, закривши руками лице. Ця розмова змусила мене червоніти. Я ніколи не думав, що буду обговорювати зі своєю мачухою стосунки з її ж донькою. Хіба це не дивно? — Думаю, що ваша донька закохана в іншого. Напевно, їй подобається Берт. — Від цих слів в мене щось запекло в грудях. Я не хотів, щоб вони були разом!

— Той руденький юнак з вечірки? — перепитала Ксенія. Я схвально кивнув. —  Вони просто обоє обожнюють котів і домовилися разом піти в притулок для тварин. Вони постійно спілкуються лише про чотирилапих. Повір, якби вона була закохана в нього, то говорила б про щось цікавіше. — Ксенія голосно хіхікнула, згадуючи щось смішне.

— Я не знаю що мені робити. Справді. Інколи мені здається, що вона мене ненавидить, — зізнався я.

— Не думаю. Швидше за все, Мія просто боїться стосунків. Вона ніколи ні з ким не зустрічалась. — Мої брови злетіли вгору, проткнули озоновий шар і висадились десь на Марсі. Що? Це не може бути правдою! Їй 18 років... Невже вона досі не мала стосунків?

— Вибачте, але можливо ви просто не знали... — В списку найдивніших діалогів Всесвіту моя розмова з Ксенією офіційно здобуде золоту медаль.

— Ні, Алексе. Їй завжди подобався її однокласник Теодор, але він ніколи не звертав на неї увагу. В Мії не було стосунків. Я впевнена.

— Вона ще досі закохана в нього? — Я вже замучився. Берта було мало, то ще якийсь Теодор з’явився.

— Не думаю. Вони не бачилися після закінчення школи. — Хіба любові не підвладний час? Не можна просто так викинути людину зі свого серця...

— Гаразд. Дякую вам за розмову.