Сестра моєї самотності - Галина Тимофіївна Тарасюк
Отак міркуючи, холодно розглядала «молодого перспективного», що стримів перед тобою з таким виглядом, ніби вчора купив Голівуд.
«Самовпевнений і надто вродливий, аби бути розумним», — не встигла подумати, як кіношник галантно, хоч і дещо награно, вклонився:
— Остап Розум!
Ну, це вже було нахабство: при такому личку мальованому мати таке прізвище! І ти, одверто кепкуючи, розсміялася. Молодик не був битий в голову, здогадався, очевидно, чому, бо почервонів, мов рак печений, і зло прискалив прозоро-голубе холодне око. Іч, які ми норовисті! Тобі ще тільки не вистачало бдзіків цього безталанного красунчика! І, кинувши через плече: «Задзвоніть мені», — пішла геть, так, ніби весь цей вечір був на твою королівську честь. Авжеж! Тепер мала звідки хоч колесом котитися, хоч на вухах ходити.
Тепер жодна собака не дзявкне, нічтоже сумняшеся:
— А що написала ця пихата молодичка?
А написала! І кіно зняла! Дивіться, щоб вам повилазило!
Але — тпр-р-р, бо тебе знову понесе на Поле Куликове. Та досить! Вороги і так покотом ковилу нюхають і землю гризуть, повержені. Вже маєш право на ліричну паузу… О, де ти думала, дивлячись у крижані очі «перспективного» черчика-режисерчика, що зазираєш… у вир! У чорторию! Що цей молокосос перелопатить, перемолотить усе твоє добротно і надійно скроєне і зшите життя, і ти, як прищава гімназистка, сикатимеш за ним кип'ятком?! І втратиш голову, і честь, і почуття гумору, ба, навіть остороги! І вмліватимеш солодко, коли він буде воду з тебе варити…
Однак… однак це мало колись статися, мало впасти на тебе це божевілля, цей шал палений! Пристрасна натура, мала ж колись — хоч раз у житті — закохатися та так, щоб слідом бігти, під ногами землі не чуючи, хапати за поли, проклинати і жадати, жа-да-ти — до запаморочення, до безуму, щоб аж подушку зубами рвати від молодого ненасиття! Із Станіславом ніколи нічого подібного не спізнала.
Із Станіславом не звідала навіть елементарного фізичного задоволення. Спочатку постеля була засобом досягнення мети, потім — повинністю, а з роками… Він міг роками не торкатися до тебе, твій любий чоловічок! То у відрядженнях відповідальних, то пленум, то з'їзд, то оклигує після «епохальних подій»!..
Ти ревнувала і казилась, а далі почала шукати розради на боці. Але залицяльники попадались хирляві, все інтелігенти, виснажені наукою і паралізовані страхом перед твоїм державним мужем. І крім розчарування на грані огиди, так нічого і не спізнала з ними…
Ти мудра. Завше була мудрою. Зціпила зуби і поволі вивела потяг сімейного життя із тупика на рейки ділової співдружності двох порядних і спокійних партнерів.
Одначе допіру, коли спізнала радісну близькість із коханим юним чоловіком, була майже впевнена, що сановний твій муж давно і успішно тобі зраджує. Адже ж не пеньок, не бездушний бовдур! Але — з ким? Смішна! Та ж весь партапарат від гори до долини начинений висококваліфікованими гейшами, вишколеними у бадьорих лавах комсомолу! Та, власне, вся ідеологія віддана в руки цим енергійним молодичкам, ніби то щось таке, що можуть тримати в тонусі тільки жінки… Пардон, низова ідеологія. Вгорі возсідав лукавий Гермес-Станіслав, замаскований жінколюб, з командою жвавих жевжиків, для яких ідеологія мало чим різнилася від безвідмовної повії.
Раніше ви із Станіславом частенько виїздили на вихідні десь на природу, в якийсь затишний «мисливський будиночок» у заповідній зоні, подалі від людських очей. Такий чарівний куточок, а то й кілька, за неписаним законом гостинності годилося мати кожній обласній і районній владі. На тих weekend’ах і надивилася на партгейш… О, що вже вдатні були і до чарки приспівати, і анекдот масненький розказати, і тост «алаверди» незгірш кавказького «ґенацвалі» виголосити…
Але то було ще за добрих часів, коли Станіслав перебивався на посаді інструктора. З підвищенням минулися сімейні прогулянки. Все рідше бачила чоловіка навіть у вихідні. Казав: роботи багато. Може, й так. А може, сподобав самотні ночі в лісовім теремку під пильним очком молоденької офіціантки з районного ресторану?
Про мене Семене… На той час інтимне життя законного і сановного мужа тебе мало обходило. Тебе обуяла божевільна ідея з романом. То стало питанням життя і смерті. Питанням твоєї істинної честі. І ти сторч головою кинулась у скаженину літературних перегонів, забувши не те що Станіслава, а й самого Господа Бога.
Одно слово, кожен із вашого святого сімейства жив своїм життям та іншому не заважав. Небавом помітила: Станіславові навіть імпонує твоя гра то в мадам де Сталь, то в Жорж Санд. Як там не є, певно, маракував собі хитрун, а жінка при ділі. Докторську, їжакові ясно, не потягне: науковець з неї ніякий. Хазяйка — теж. А гіперамбіціям десь же ж треба знайти вихід — от хай і грається в літературу…
У тому, що Станіслав саме так думав, не сумнівалась, інакше б не потурав, а швиденько «прикрив лавочку».
І враз тебе, мов струмом, прошило: лукавий, він, напевно, уважно спостерігає зараз за твоєю… любовною грою! Безумовно, вже донесли або ж написали анонімку з брудними подробицями. Це ж в нас так модно, так благородно — писати доноси… во ім'я Батьківщини, в ім'я світлого майбутнього бабратись у постельній білизні… Але ж — чому тоді Станіслав мовчить? Чому вдає, що нічого не знає? А може, й справді не відає? Або ж… чекай-чекай… або ж це його влаштовує?! Жінка при ділі! Все в порядку, в нормі і в благопристойній формі!
А може, теж переживає перше справжнє сильне почуття… І тільки жде, щоб тебе підловити… зловити на гарячому і викинути, як непотріб! Ви ж давно, з першого дня подружнього життя — чужісінькі! А довкола стільки молодих, гарних, теплих! Ні-і, ти таки божевільна! Навряд чи здатний твій млявий і холодний, як вуж, сановний муж на палке захоплення.
