Вітіко - Адальберт Штіфтер

Потім Вітіко попрощався з панами і паніями, які жили в замку. Сказав прощальне слово й Лютгарт, материній дівчині-служниці.

Попрощався Вітіко і з усіма своїми новими товаришами, надто з лицарем фон Кюренберґ, Генріхом фон Офтерінґом і Верінгардом фон Бруном. А потім поїхав із Раймундом верхи з міста Відня по довгому мосту через Дунай і рушив до Горньої Плани.

Вітіко з Раймундом їхав по широкій рівнині, що простиралася на північ від міста Відня на лівому березі Дунаю. Цілий день він просувався вздовж берега проти течії. А вранці наступного дня вибрався на височину, де вже починалися ліси. Вітіко їхав землями панів Хунрінґів через місто Горн і переночував у одному лісовому заїзді. Третього дня він їхав по пагорбах, проминаючи долини, чагарники, хати і хутори, а потім заїхав у густий ліс, де росли високі й могутні дерева. На четвертий день Вітіко доїхав до Крумлова. П’ятого дня проминув башту Ровна, потім проїхав поміж хат Гореца і опівдні добувся до Горньої Плани.

Заїхав на подвір’я своєї кам’яниці, з допомогою Мартина і Раймунда завів коней до стайні й став піклуватися про них. Згодом пішов до світлиці, скинув шкіряний обладунок і сів із Мартином за широкий стіл.

Люсія приготувала страви, а як обід був готовий, Вітіко і Раймунд покріпилися.

Пообідавши, Вітіко пішов до старого священика. Люди, з якими Вітіко здибався по дорозі, вітали його, а часом навіть виходили з хат, щоб привітати його. Вітіко розмовляв з усіма.

У священика він пробув цілу годину, а потім пішов до теслі Давида і запитав:

— Давиде, ти маєш суху деревину?

— Вона складена у повітці, ми рубали ліс три роки тому на День святого Андрія і влітку обтесали, — відповів тесля Давид.

— А ти маєш помічників, щоб швидко скласти рубану стайню? — знову запитав Вітіко.

— Маю помічників, та й усюди ще можу знайти їх, — відповів Давид.

— У нас теж лежать зрубані і сухі колоди, — сказав Вітіко. — Я б хотів перебудувати повітку в теплу дерев’яну стайню, а на іншому місці збудувати нову повітку. Роботу треба скінчити до перших морозів пізньої осені.

— Скінчимо! — запевнив тесля Давид.

— Візьми собі помічників, — давав настанови Вітіко, — і приходь уранці, тільки-но розвидніє, до мене, ми виміряємо місце й поговоримо про роботу.

— Як зійде сонце, я вже буду в тебе, — пообіцяв Давид.

— І змайструй мені водночас чотири скрині, придатні для зберігання речей, — попросив Вітіко.

— Я одразу почну робити скрині, тільки-но ти вийдеш від мене, — сказав Давид.

— Ну, то роби, — кивнув головою Вітіко. — Цієї зими я буду з вами.

— Чудово! — зрадів Давид.

Вітіко після цієї розмови вийшов від Давида і пішов ще до коваля Петера Лауренца, і до Христа Северина, і до Віта Ґреґора, і до скрипаля Тома Йоганнеса, і до Стефана, і до матері Норберта. Потім повернувся додому й розмовляв із Мартином про те, що сталося за час його відсутності вдома, Мартин показував йому, що змінилося.

Увечері Вітіко сидів із багатьма чоловіками, які прийшли до нього, на стежині перед будинком, а як настала ніч, ліг спати в своїй кімнаті.

Наступного дня, ще вдосвіта, Вітіко вдягнув своє сіре грубе вовняне вбрання й високі чоботи, насунув на голову темну повстяну шапку. Незабаром прийшов тесля Давид. Вітіко показав йому обтесані колоди, що були в садибі, вони виміряли довжину та ширину повітки і визначили, що слід робити, щоб із неї вийшла стайня. Потім Давид пішов.

Вітіко найняв трьох чоловік із в’ючними конями й наказав їм опівдні бути готовими поїхати до Крумлова й забрати там його речі, що їх погоничі в’ючних коней доправлять із Відня, навантажити ті речі на коней і привезти їх у Плану. Раймундові доручили поїхати з тими людьми і прийняти майно у віденських погоничів.

Після цього Вітіко пішов на Кржижову гору, проказав перед хрестом коротку молитву й глянув на ліс, у якому було Чорне озеро й за яким стояв дім Генріха фон Юґельбаха. Потім глянув на ліс святого Хоми.

Після обіду прийшло четверо чоловік з одним помічником столяра Давида й почали працювати над повіткою.

Пополудні Вітіко десь цілу годину поїздив на своєму сивому коні в бік лісу святого Хоми і назад.

Увечері до Вітіко прийшли стельмах Стефан, коваль Петер Лауренц, скрипаль Том Йоганнес, ткач Христ Северин, шинкар Захарія, Роман, якого називали Зеленим Ткачем, Тобіас, Маз Альбрехт, Урбан і Матіас. Тесля Давид прислав свою дружину, щоб та переказала, що він не