Місяць, обмитий дощем - Володимир Лис
Як би там не було, але кілька разів дізнавався, що сови таки відчувають чиюсь смерть. Бо після їхнього тужливого крику, який щоночі наростав, мешканці нашого будинку дізнавались, що в будиночках по обидва береги річечки хтось помирав. Чи просто було потаємне, з глибин підсвідомості очікування — хтось має померти. Зрізали дерева, і сови вже не кричать. Де вони тепер? Але ж помирають люди і там, де сови не водяться… Хто сповіщає про їхній майбутній відхід із цього світу?
Безсоння в суцільній тиші, яка мовби відсторонює дихання тих, хто живе з тобою поруч, звісно, теж частинка великого Космосу, яка нагадує про його існування. Про те, що десь існує ще не одне, мільйони безсонь. Сон же підступно прийде вдень, мовби запізнілий нічний блукалець. Коли потрібно буде щось робити.
Утім, безсоння виконує величезну роботу. Маю на увазі не лише те, що писав, коли набридало просто не спати, не лише думання й уявні мандрівки, а й щось таке, що майже неможливо описати. Це народження тих ідей, задумів і просто думок, які у жодному разі не могли прийти вдень. Вранці я визнаю їх дивними й по-своєму банальними, зникне отой ореол, який їх оточував уночі. Але я знаю — вони ще повернуться, нехай не всією думкою чи ідеєю, а може, й частиною нового задуму, але повернуться, це я знаю напевне. Безсоння провокує їх появу, але не видає одразу. Воно мов пропонує гру: ану спробуй пригадати, спробуй виокремити саме те, що тобі потрібне.
Те, що я читав про безсоння в інших, призвело до парадоксального висновку: або ця зараза-неспальниця має безліч варіантів, сортів себе самої, які пропонує всім тим, до кого навідується, в кому висаджує зернята майбутніх гірких сходів, або … в мене зовсім не безсоння, а щось інше. Наприклад, потреба не спати в той час, коли я не сплю, без шкоди для здоров’я, часом без потреби компенсувати якийсь менший час недовгим засипанням удень. Хоча були ранки й дні, коли почувався після безсоння вранці і вдень геть розбитим.
Відомо, що є пташки, котрі можуть спати на льоту. Очі заплющені, а крила ширяють, або й птах неусвідомлено, мовби автоматично, робить ними змах за змахом. При тому спить і не падає додолу. Та що там птахи, з власного армійського досвіду знаю, що солдати призвичаюються спати на ходу, під час тривалих нічних, а то й денних маршів. Ступають рівномірним кроком, і тут головне завдання, щоб у шерензі спали й інші, тоді кроки рівномірні в усіх й ніхто ні на кого не наштовхується. Народжується своєрідний ритм сну одразу десятків, а то й сотень людей. Але ще дивовижніше, коли один хтось на марші спить, а решта ні, а він іде так, мовби не спить.
Такий сон схожий на позичений в інших.
Він — це безсоння навиворіт. Є ж люди, які носять кожухи, а то й білизну навиворіт. Той же Чоран, який все життя, з юності, страждав на хронічне безсоння, скаржився на нього, прожив вісімдесят чотири роки. Та й інші відомі мені безсонники проживали чимало. Отже, нарікання, що «це безсоння мене зажене в труну» зазвичай не спрацьовує. Безсоння виробляє свій ритм, що, мов біль, якого називають «сторожовим псом організму», теж у якийсь момент перетворюється в охоронця. І тут його роль подібна до ролі сну на ходу для людей чи в польоті для птахів, тобто для тих, хто безсонням не страждає.
Можливо, наше тіло, наш організм не збивається з життєвого ритму, досі звичного для нас, а просто знає, що нам насправді потрібно. Що ми можемо зробити в той час, коли нібито треба спати, а ми не спимо. Що ми можемо зробити потім, коли безсоння відійде кудись убік, залишиться як привид минулої ночі. Або згадка про те, що могло бути, але його не було. Мають рацію ті, хто каже, що навчитися безсоння неможливо, як неможливо навчитися спати в ті години, коли не можна ніяким чином заснути.
Примирення з безсонням — це наче примирення з маленькою частинкою безсмертя, подарованого нам завчасно. Щоб ми могли заглянути в нього. Це призвичаєння до безсмертя, яке нас випробовує й вивчає, але може в будь-який момент покинути і вже не повернутися. Відкриття, які робить людина під впливом безсоння, якщо вона надаремне не бореться з ним, — це входження в плин тієї безперервності, яка власне сном і переривається. Бо хіба, повертаючись з небуття, яке називається сном, ми кожен раз не пізнаємо заново світ? Усе в ньому таке, як було вчора, до сну, і вже не таке, бо воно сьогоднішнє, теперішнє, а не вчорашнє. Може, розуміння цього й веде до усвідомлення місця безсоння в нашому житті не як чогось такого, що знищує, знекровлює наше життя, що підступне і сміється з нас, а того, що дає простір, якого не вистачає…
Дуже мало спав Сократ, ще менше Наполеон, та ще менше, виявляється, спить звичайний селянин з Полісся, про якого недавно писали газети. Уже багато років більшу частину свого життя, а він пенсійного віку, бідака, не може заснути, або засинає й майже одразу прокидається. При цьому мусить просто лежати, бо коли починав щось робити, то дуже стомлювався, боліла голова й нило все тіло, вдень почувався геть розбитим. Доки не перестав займатися вночі роботою, а просто лежав з розплющеними очима, безсоння заміняло сон.
Приклади, коли вночі не спиться й людина змушена виконувати якусь роботу, щоб потім висипатися вдень, є просто зміщенням часу. Мовби повертається той час, коли малюки, ще геть несвідомі дітлахи, не сплять вночі, зате висипляються вдень. Вночі вони агукають і доводять до істерики матусь, доки не призвичаюють їх до свого незвичного ритму, розпорядку доби. Добре, коли мати при цьому не працює. Але одна жінка розповідала, що змушена
