Король Гуцул - Сергій Дячук

зняти шапку, і потім впізнавши із закам’янілим обличчям відійшов в сторону пропустивши в середину. Зайшов до шатра військового командира турків, їхньої головної ставки. В глибині сидів у шитому халаті — одязі із золотої тканини, шитим червоним узором, квітками тюльпанів чоловік. На підлозі лежав великий персидський килим, шитий усіма можливими кольорами. Турок дивився на нього своїми чорними, як ніч, лютими очима, не кліпаючи і не відводячи погляду чистячи фрукт гранату. Плоди лежали на срібній тарілці. Різаний столик, накритий білосніжною скатертиною, був увесь у зернах гранату і червоних плямах від його соку мов у креви. Пара турків у блискучих військових обладунках грала в шахи, курячи кальян, запиваючи червоним, як кров чаєм вони щось тихо обговорювали між собою своєю мовою доливаючи чай із срібного чайника, закусуючи солодким, що лежало на золотій тарілці. В шатрі стояв терпкий і солодкий запах кави і тютюну. Один з ватажків турків встав, побачивши Адріяна, підійшов до нього, обійнявши, подивився на фустку, що висіла у нього на шиї і з золотим колечком зачепкою. Обернувся на того, що чистив гранат, тримаючи руку на плечі гуцула.

— Ось він, новий господар Карпат, король гуцул, вірний слуга султана, — і, закативши очі до неба благоговійно промовив, — Да подовжить милосерднійший Алах його дні!

Адріян мовчав, роздивляючись червоне шитво на килимі, потім подивився на заляпану червоним соком гранату скатертину і потім на турка, усміхнувся і ствердно махнув головою.

Господар Молдови Стефан неспішно виходить із замкової каплиці на двір, дивиться на всіяне зорями небо передгір’я Карпат. На його лиці жодної емоції. Повертаються перед входом до церкви, хреститься, вдаряє поклон, цілує дерев’яний хрест і руку архієрею в урочистому знаменні. Той благословляє його міцно цілує в губи синів. Мовчки дивиться на жінку і швидко іде впевненою ходою через стрій в повній тиші до замкових воріт. Одягає плетені з металу рукавиці від кольчуги. Воїни замкового гарнізону проводжають його благоговійним і захопленим поглядом, натомість він дивиться прямо вперед, ні на кого не звертаючи уваги.

На подвір’ї замку заграла одиноко волинка. За мить цю бойову мелодію підхопила сотня інших волинщиків військових музик. Під звук цієї музики і скрежит і скрип військових обладунків, він підійшов до воріт. Ворота замку відкрились, біля них з усіх боків зібралось ополчення. Господар вийшов у навстіж відкриту браму, одягнений в кольчугу, він осідлав свого чорного бойового коня і мовчки вийняв меч з піхов і підняв його переможно догори. Ополчення з гір — горці взревіли, їхні голоси заглушили гру військових музикантів, заревли бойові роги, трембіти і ополчення підняло бартки і церковні хоругви в гору викрикуючі.

— Воєвода!»

За мить знову затрубили бойові роги. Ополчення ще раз увесь голос гучно вигукнуло ще сильніше, ніж перед тим.

— Воєвода, веди нас! Застрільщики дали залп у гору із самопалів і ополчення, закинувши бесаги на спину, мов вовча зграя пішла рядами за господарем, який їхав на чолі молдовських, угорських і польських лицарів. Дивився впевнено вперед. На спинах у них колихались зі скрипом шоломи, що висіли на мотузці на шиї, і вони, похитуючись, у сідлах рушили через ліс в похід. І ось впереддень вирішальної битви сталось диво, почалась відлига, потоки і ріки наводнились, земля розм’якла, перетворившись в непрохідне болото передгір’я під селом Васлуй окутав щільний туман, це була усмішка долі для війська господаря, яке було значно мало чисельніше за військо турків. На ранок того дня він вийшов до своїх людей вбраний у блискучий обладунок, сховавши як завжди за пояс іконку Георгія Переможця. Він підняв руку із дерев’яним хрестом-розп’яттям до неба, ствердно махнув головою, викрикнувши.

— Ми зупинимо їх тут!

Турки вдарили в центр Стефанового війська. Залпи угорських стрільців із засідки із зарослого ліщиною пагорбу не зупинив їх, і турки щосили вдарили в стрій лицарів, якими командував сам воєвода. Почалась січя. Військо господаря завзято трималось і ось, загрузнувши в болоті, турецьке військо почало помалу відходити. Вони відходили назад. Тоді по команді горці підняли церковні хоругви і пішли лісом з іншого флангу у наступ, стискаючи в руках бартки, підспівуючи Херувимську піснь пішли і молдовці. Рогові шапки горців в перемішку з довгими овечими кучмами молдован селян із долини спочатку рухались повільно. Все ближче були звуки лютої січі, крики угорською, польською, молдовською, руською і турецькою мовами, зойки і крики, залпи угорських стрільців не стихали з пагорбів на протилежному боці. Ополчення вже зривалось на біг. Вони бігли пагорбом через ліс із страшним криком, вдарило по війську турків, які намагались тримати стрій зносячи їх і збиваючи з ніг, як снігова лавина. Що зносить все на своєму шляху. Це був вирішальний момент бою. Битва тривала три дні, полонених турків, тут же страчували саджали на палі. Кіннота господаря гнала втікачів османів аж до Дунаю і лише мала їх кількість змогла врятуватись тоді.

Ґазда дому видихнув, ніби завершивши, розповідь, привідкрив вікно, там вже світало.

Ніхто не знає, що трапилось з «королем гуцулом» тоді. Одні кажуть, що бачили його потім в Кроншдтаді, Брашові, інші кажуть, що Адріян Туряк загинув тоді в бою під Васлуєм, вбивши військового командира турків, за що його одразу і посікли яничари на дрібен мак. Ще інші кажуть, що він таки повернувся у гори і ґаздував. Інші говорять, що він і досі блукає горами тужачи за Євдокією. Ніхто тепер не знає, гори бережуть свої таємниці. Він ніби загубився у цих буремних часах. Господар ще двічі після Євдокії одружувався, побудував монастир у Путні, але вигравши битву програв війну, так дуже часто трапляється у житті…»

Ґазда дому нарешті замовчав. Офіцер, розбудив своїх, ті поправивши одяг перевірили зброю вийшли на двір, лишився лише офіцер притулившись до стіни розглядаючи сволок, візерунки якого вже можна було читко бачити, але не обличчя Старого ґазди, на яке воно кидало тінь. Бачачи, як зацікавлено офіцер роздивляється візерунки старий шепнув, піднявши свою «третю руку» бартку і вказуючи її ручкою, як указкою прошепотів.

— А ось ця пруточка символізує дерево життя, — далі тягнулись розетки поділені на квадратики, — це символ засіяного поля. Він всміхнувся. Далі на сволоці були розп’яття, хрести і храми вказуючи на них. Старей прошепотів.

— Йде вже, але знай, це врятує тебе і твоїх друзів.

Офіцер пробулькав у відповідь, що не віруючий. Тоді гуцул