💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс

Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс

Читаємо онлайн Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс
зупинився на килимі перед каміном.

— Будьте ласкаві показати містерові Копперфілду, — сказав містер Спенлоу, — що саме знаходиться у вашій сумці, міс Мердстон.

Здається, то був той самий саквояж, сталева паща якого вразила мене ще в дитинстві. Міс Мердстон стиснула губи так само міцно, як були стиснуті невблаганні щелепи саквояжа; вона розкрила його, водночас трохи розтуливши і свої вуста. Після цієї процедури вона витягла мій останній лист до Дори, насичений висловами палкої любові.

— Здається, це ваша рука, містере Копперфілд? — спитав містер Спенлоу.

Мене кинуло в жар, і той голос, яким я відповів «так, сер», мало скидався на мій.

— Якщо я не помиляюся, — сказав містер Спенлоу, поки міс Мердстон витягала зі своєї сумки пачку листів, перев'язаних наймилішою моєму серцю блакитною стрічкою, — ці також належать вашому перу, містере Копперфілд?

Збентежено взяв я пачку до рук, глянув на такі початки листів, як «Моя кохана, моя Доро», «Мій любий янголе», «Моя благословенна» тощо, неймовірно зашарівся і схилив голову.

— Ні, дякую! — холодно мовив містер Спенлоу, коли я механічно простяг листи знову до нього. — Я не хочу позбавляти вас цього скарбу. Міс Мердстон, будьте такі ласкаві продовжувати.

Ця благородна істота якусь секунду дивилася на килим, а потім виголосила таку сувору промову:

— Мушу визнати, я вже давно мала певні підозри щодо взаємин міс Спенлоу та Девіда Копперфілда. Я звернула увагу на поведінку міс Спенлоу та Девіда Копперфілда ще при першій їхній зустрічі; і тоді це справило на мене неприємне враження. Розбещеність людських сердець така...

— Ви дуже зобов'яжете мене, мем, — перепинив містер Спенлоу, — якщо обмежуватиметесь самим викладенням фактів.

Міс Мердстон заплющила очі і похитала головою, немовби протестуючи проти недоречного втручання, і з понурою гримасою вела далі:

— Змушена обмежуватися лише фактами, я викладу їх якомога щільніше. Я вже казала, сер, що здавна мала певні підозри щодо взаємин між міс Спенлоу та Девідом Копперфілдом. Я часто намагалася знайти достатні підстави для таких підозр, але марно. Тому я вирішила поки що не говорити про це батькові міс Спенлоу, — вона суворо глянула на нього, — знаючи, що в таких випадках чесне служіння нечасто зазнає співчуття.

Містер Спенлоу, здавалося, був зовсім знищений суворістю і твердістю міс Мердстон; на її суворий натяк він тільки безпорадно махнув рукою.

— Повернувшись до Норвуда після відсутності, до якої спричинилось одруження мого брата, — вела далі свої обвинувачення міс Мердстон, — я приїхала водночас з міс Спенлоу, яка відвідувала свою подругу міс Мілз. Мені здалося, що поведінка міс Спенлоу дає мені більше підстав для підозри, ніж раніше, тому я пильно стежила за міс Спенлоу.

Люба, ніжна, маленька Дора, вона й не знала, що її пильнує око дракона!

— І все ще, — вела далі міс Мердстон, — до вчорашнього вечора не знаходила я ніяких доказів. Я звернула увагу, що міс Спенлоу дістає занадто багато листів від своєї подруги міс Мілз; але міс Мілз — її подруга, якій цілком довіряє батько міс Дори, — ще один багатозначний погляд на містера Спенлоу, — і не моє діло було втручатись. Якщо мені не дозволено натякати на природну розбещеність людських сердець, то принаймні я можу — я мушу! — мати дозвіл нагадати про зайву довіру до не гідних її людей.

Містер Спенлоу пробурмотів щось вибачливе.

— Вчора ввечері після чаю, — вела далі міс Мердстон, — я помітила, що собачка гасає по вітальні, тримаючи щось у зубах. Я звернулася до міс Спенлоу: «Доро, що це таке у собаки в пащі? Це папір?» Міс Спенлоу негайно схопилася рукою за комірець блузи, раптом скрикнула і підбігла до собаки. Я сказала: «Доро, люба моя, дозвольте мені це зробити!»

О, Джіп, мерзенна болонка, так це ти спричинився до цього лиха!

— Міс Спенлоу наважилася, — сказала міс Мердстон, — підкупати мене поцілунками, шкатулками і ювелірними дрібницями — зрозуміло, що я від цього відмовилася. При моєму наближенні песик забився під канапу, і з превеликими труднощами, лише з допомогою камінних щипців, мені пощастило витягти його звідти. Навіть і тоді він усе ще цупко тримав папір у зубах; я сміливо тягла цей папір, ризикуючи бути вкушеною, але пес так завзято тримав його між зубами, що йому навіть довелося висіти на ньому в повітрі. Нарешті я заволоділа документом. Дослідивши його, я прямо заявила міс Спенлоу, що в неї має бути ще багато таких листів, і зрештою здобула від неї пачку, яка тепер лежить у руці Девіда Копперфілда.

На цьому вона зупинилася, замкнула саквояж, стиснула губи і подивилася на нас з виглядом, який доводив, що її можна зламати, але зігнути — ніколи.

— Ви послухали міс Мердстон, — сказав містер Спенлоу, звертаючись до мене. — Прошу ласкаво, містере Копперфілд, чи не маєте ви щось відповісти?

Я бачив перед собою прекрасний скарб мого серця: як вона схлипувала і плакала вночі, самотня, налякана, схвильована; як вона жалісно просила і благала цю кам’яносерду жінку пробачити її; як даремно пропонувала вона їй ці поцілунки, шкатулки, дрібниці; якого лиха зазнала вона, і все через мене! Картина ця дуже збентежила мене. Боюся, що хвилину-другу не міг я ні слова мовити, незважаючи на всі свої зусилля.

— Я нічого не можу сказати, сер, — відповів я нарешті, — крім того, що вся провина лежить на мені. Дора...

— Міс Спенлоу, якщо ваша ласка, — велично поправив батько.

— ...тільки послухалася моєї поради, — вів я далі, проковтнувши це холодне зауваження, — приховувати це від вас, і я гірко шкодую про це.

— Ваша провина дуже велика, сер, — сказав містер Спенлоу, походжаючи по килиму і підкріплюючи свої слова похитуванням усього тіла (хитати тільки головою він не міг, бо комірець у нього був занадто накрохмалений). — Ви припустилися ганебного і негідного вчинку, містере Копперфілд. Коли я запрошую до себе джентльмена — байдуже, чи йому дев’ятнадцять, двадцять дев’ять або дев'яносто років — то я запрошую його, ґрунтуючись на довірі. Якщо він зловживає моєю довірою, то він чинить безчесно, містере Копперфілд.

— Я це відчуваю, сер, запевняю вас, — відказав я, — але я не подумав про це раніше. Щиро, чесно, справді, містере Спенлоу, я ніколи не думав про це раніше. Я так безмежно люблю міс Спенлоу...

— Фу! Нісенітниця! — сказав містер Спенлоу, червоніючи. — Прошу не говорити при мені, що ви любите мою дочку, містере Копперфілд!

— Якби я не любив її, то чим міг би я виправдати свою поведінку, сер? — смиренно відповів я.

— А якщо ви й любите, то хіба можете ви виправдати свою поведінку, сер? — сказав містер Спенлоу, враз зупиняючись на килимі. — Чи зважили ви на свої роки і на роки моєї дочки, містере Копперфілд? Чи зважили ви, що означає похитнути довіру, яка має існувати між моєю дочкою і мною? Чи зважили ви на суспільний стан моєї доньки, на проекти, які я можу мати щодо її майбутнього, на мій заповіт, в якому можуть бути певні розпорядження щодо неї? Чи зважили ви взагалі на щось, містере Копперфілд?

— Дуже мало, сер, боюся, — відповів я,

Відгуки про книгу Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: