У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра - Марсель Пруст

прийняти запрошення, проте пані Вердюрен продиктувала йому горду листовну відмову: «Ми обідаємо сьогодні в пані Вердюрен» — множина мала провчити Камбремерів і показати їм, що Коттара не відчахнути від його половини. А Мореля пані Вердюрен не довелося підбивати на негречність, бо він сам обрав таку поведінку, і то ось чому. Щодо розваг, то тут він, на горе баронові, виявляв цілковиту незалежність, але ми вже бачили, що в інших царинах пан де Шар-люс впливав на нього куди більше, що барон розширив Морелеві знання в музиці й ушляхетнив його віртуозний стиль. Проте був то ще — принаймні в цей момент нашої оповіді — єдино вплив. Натомість був такий терен, де кожне слово пана де Шарлюса Морель сліпо брав на віру й слухався його. Сліпо й безвимовно, бо наука пана де Шарлюса була не тільки хибна — якби вона навіть могла чимось прислужитися великому панові, то, коли її дослівно дотримувався Морель, вона робилася просто кумедна. Сфера, де Морель тягнувся, як нитка за голкою, за своїм напутником, було великосвітське товариство. До знайомства з паном де Шарлюсом скрипаль не мав ані найменшого уявлення про світ і повірив тій зарозумілій і замашній схемі, яку накреслив для нього барон. «Є лишень кілька давезних родів, — сказав йому пан де Шарлюс, — передусім Ґерманти, вони спокревнені чотирнадцятьма шлюбами з королівським домом французьким, і особливо це почесно для королівського дому, бо саме Альдонс Ґермантський, а не Людовік Гладкий, його єдиноутробний, але молодший брат, мав би сісти на престол французький. За Людовіка Чотирнадцятого ми носили жалобу по старшому братові короля, бо його бабуся була і нашою бабусею. Куди нижче від Ґермантів стоїть рід Ла Тремуй, нащадків королів неаполітанських і графів де Пуатьє; д’Юзеси — рід не такий-то вже й старезний, але дав найперших перів; Люїни — недавнього коліна, зате вони уклали пишні шлюби; далі йдуть Шуазелі, Аркури, Ларошфуко. Додайте ще Но-айлів; граф Тулузький, Монтеск’ю, Кастелани не рахуються; і, якщо пам’ять мене не підводить, оце і все. Щодо всіх цих їхмостів панів, як-от Камбремер чи Мамтебедесь, то немає жодної різниці поміж нами і останнім джурою з вашого полку. Що цюрити у графині Кака, що какати у баронеси Піпі — один чорт; знеславиш себе і візьмеш задрипану підтирку за клозетний папір. Яка гидота, тьху!» З пієтетом вислухавши цю лекцію з історії, дещо схематичну, Морель судив тепер про все, ніби сам був Ґермант, і тільки й чекав нагоди спіткатися з псевдо-Ла Тур д’Овернами, аби погордливим ручканням дати відчути їм, що вони ніщо для нього. Щодо Камбремерів, то саме набігла нагода, коли він міг нарешті показати їм, що вони — «найостанніші з джур у його полку». Він не відповів на їхнє запрошення і тільки за годину перед обідом, у захваті, що чинить, як принц королівської крови, ударив вибачну телеграму. Важко собі уявити, наскільки пан де Шарлюс був навзагал незносний, дріб’язковий і навіть, попри всю його дотепність, дурний, коли, виявлялися лихі сторони його вдачі. Власне, його можна було вважати за причинного. Зрештою, хто не помічав такого факту: якщо дуже розумні, але нервові чоловіки й жінки щасливі, спокійні, якщо довкілля їх не дратує, то їхня висока душа аж світиться, а їхніми устами промовляє сама істина. Та ось мігрень, якась ураза самолюбства — і все геть міняється. їхній ясний розум стає жовчним, оприскливим, тісним, у голосі озиваються злісні, недовірливі, нещирі нотки, люди ніби зумисне поводяться так, щоб справити найгірше враження.

Камбремери глибоко образилися, як на те й інші інциденти зіпсували їхні взаємини з кланчиком. Якось ми — Коттари, Шарлюс, Брішо, Морель і я — поверталися після обіду в Ла-Рас-пельєр, а Камбремери, які снідали у своїх амбувільських приятелів, виявилися нашими подорожанами. «Ви так кохаєте Бальзака, так легко розпізнаєте його героїв серед сучасників, — озвавсь я до пана де Шарлюса, — чи не здається вам, що Камбре-мери зійшли зі сторінок «Сцен провінційного життя»1 Проте пан де Шарлюс, нібито він був їхнім приятелем і я вразив його своєю реплікою, урвав мене: «Для такого порівняння у вас лише одна підстава: і там і там дружина розумніша від мужа», — сухо кинув він. «Та я зовсім не хотів сказати, що вона Муза з загумінку чи пані де Баржетон, хоча...» Пан де Шарлюс ще раз перебив мене: «Ви краще порівняйте її з пані де Морсоф». На наступній станції зійшов Брішо. «Ми ж вам раз у раз подавали знаки, нестерпна ви’ людина!» — «А навіщо?» — «Ет! Хіба ви досі не помітили, що Брішо сохне по маркізі де Камбремер?» З міни Кот-тарів і Чарлі я збагнув, що в «ядерці» щодо цього не залишалося жодного сумніву. Спершу я подумав, що вони пащекують. «Атож, хіба ви не зауважили, як він зніяковів, коли ви згадали про неї?»

— тягнув пан де Шарлюс. Він любив давати наздогад, що він зуби з’їв на жінках, і говорив про почуття, які будять жінки, цілком органічно, ніби сам переживав їх не раз і не два. Але якийсь двозначний патріархальний тон, якого він прибирав у розмові з молодиками — попри його захоплення Морелем — зраджував його, коли він корчив із себе досвідченого бабодура. «Ох, ці діти! — промовив він пискучим, солодкавим голосом і з притиском. — Усе їм треба розжовувати, вони невинятка, як новонароджені, вони не бачать, що чоловік закоханий у жінку. У ваших літах я був куди сібірнішим хлопцем», — додав барон, бо любив увертати жаргонові слівця, може, тому, що вони подобалися йому, а може, щоб не показати, утримуючись від них, що він лигається з тими, у кого вони на устах. Через кілька днів я мусив здатися перед очевидністю і визнати, що Брішо закоханий у маркізу. На своє нещастя, він бував на її сніданках. Пані Вердюрен вважала, що пора за полу його смикнути. Вона гадала, що втручання корисне для політика «ядерця», до того ж почала кохатися в усяких з’ясуваннях і драмах, як знічев’я у них кохаються многі і в аристократичному, і в буржуазному світі. В Ла-Распельєр усе закипіло, коли там помічено, як пані Вердюрен пропадала цілу годину з Брішо, а вона, як з’ясувалося потім, втокмачувала йому в цей час, що маркіза де Камбремер кпить собі з нього, що він осудовисько людське в її салоні, що він ганьбить свій сивий волос і компрометує своє становище