💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
Учора у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Останні орли - Михайло Петрович Старицький

Читаємо онлайн Останні орли - Михайло Петрович Старицький
вiдповiли.

— Вiдiмкнiть! — ще голоснiше крикнув шляхтич. — А нi — всiх посаджу на палю…

— Змилуйся, пане, — вiдповiв статечний господар, що стояв попереду, — чим же ми вiдiмкнемо, коли в нас ключiв немає?

— Ага! У вас ключiв немає? Де ж вони? У кого? У кого? — лютував довудца, наїжджаючи конем на людей.

— Не знаємо, пане, в панотця або в титаря…

— Ведiть титаря!

Селяни переступали з ноги на ногу, але нiхто не рушав з мiсця.

— Сокир! Рубайте дверi! Чуєте? Зараз же менi рубайте дверi!.. Чого ж ви стоїте, хами? Я їх висаджу сам!.. — i вiн, стиснувши коня, помчав до дверей.

Селяни зiмкнулись i заступили дорогу, замахнувшись на коня цiпками. Кiнь рвонувся вбiк i мало не скинув з сiдла завзятого улана.

— Церкви не дамо! — глухо обiзвалися з натовпу.

— Не дасте, пся крев?! — зарепетував, скажено блискаючи очима, розлючений довудца. — Та я вас на капусту посiчу! — i вiн, повернувши коня, вихопив шаблю й кинувся був на селян; та зваживши, що їх стало бiльше й що вони зiмкнулися щiльною лавою, миттю повернув до ворiт i крикнув на все горло:

— Гей, сюди! До зброї!

На цей крик до нього пiдскакав гусар.

— Гвалт! Рятуйте! — закричали селяни й всi, як один, кинулися до титаревого двору.

Довудца й гусар шарахнули вiд натовпу вбiк, гукнувши на допомогу команду, що саме наближалась до церкви. Шлях був вiльний, i селяни, не звертаючи уваги на гусарiв, кинулись прямо до титаря. Вони не помiтили навiть, що з протилежного боку майдану мчав.новий загiн, чоловiк з двадцять драгунiв, на чолi з осавулом полковника Стемпковського; осавул повiдомив довудцовi, що губернатор уже виїхав iз замку в супроводi сотнi команди й прибуде сюди через пiвгодини найпiзнiше.

До прибуття драгунiв довудца не тiльки не мав намiру чiпати розлючених селян, але й подумував уже про вiдступ; та й тепер, хоч i прибула пiдмога, вiн не зважувався атакувати чималий натовп, який показав, що зможе дати вiдсiч: адже довудца розраховував, що матиме справу з беззахисними вiвцями. «А коли це не вiвцi, а вовки… то лiпше, поки немає явної переваги, не рискувати, — думав губернаторiв небiж. — Тим бiльше, що його основне завдання — вiдiмкнути й приготувати церкву, отже, на неї i треба вдарити, добре, що хлопи залишили її без захисту». I вiн наказав драгунам оточити церкву, а сам з гусарами в’їхав в ограду.

Спiшившись, гусари кинулись до дверей, але всi дверi були взятi на засув i дуже мiцнi — дубовi й кованi залiзом; висадити їх не вдавалося…

Довудца пiдбiгав то до одних, то до других, але, бачачи, що всi зусилля марнi, дедалi бiльше лютився. Час летiв, щохвилини мiг над’їхати губернатор, а довудца, посланий його ясною мосцю, й досi не виконав доручення та ще поквапився стратити священика, який знадобився б губернатору i для допиту, i для кари… Головне ж, згаяв час: коли вiн прибув, у селi було порожньо, а зараз з усiх кiнцiв збiгаються бунтiвники. А тут цей дзвiн… б’є на сполох, скликає… Ще, чого доброго, з’являться й гайдамаки.

А дзвонар, побачивши, що жовнiри ламають церковнi дверi, та помiтивши вдалинi загiн вершникiв, почав дзвонити швидше: мiдний стогiн, що жалiбно лунав з дзвiницi, хвилями котився на всi чотири сторони, наче волаючи про страшне лихо й закликаючи все живе на допомогу.

— Це вiн, пся крев, збунтував усiх! — немовби зрадiв довудца, що нарештi знайшов винуватця своїх невдач. А дзвонар’ тим часом, вигинаючись то в той, то в другий бiк, розгойдував, що було сили, важке серце великого дзвона.

— Зняти його, шельму! На палю! — гаркнув на гусарiв довудца. Троє з них кинулось шукати драбину…

— Слухай-но, ти, шельмо! — крикнув дзвонаревi пан довудца. — Якщо ти зараз же не перестанеш дзвонити, то я на твоїх очах усю твою сiм’ю спечу на повiльному вогнi, а тебе посаджу на палю… Якщо ж перестанеш — усiм дарую життя.

Дзвонар почув цей ультиматум i на мить був задумався… Та ось дзвiн знову судорожно застогнав.

— Подихай же! — несамовито загорлав довудца й, вихопивши пiстоль, вистрелив у дзвонаря; але куля, не влучивши в нього, зачепила маленький дзвоник, i той жалiбно зойкнув, наче вiд болю.

У цей час до пана довудци пiдбiг один iз гусарiв i повiдомив, що маленькi заднi дверi вибито. Довудца поспiшив за ним i через вiвтар зайшов до церкви, де гусари вже ламали дверi на дзвiницю. Вдершись туди, вони скинули дзвонаря вниз. Упавши, нещасний зламав ногу, а руку йому одразу вiдрубав розлючений пан довудца.

А з гори тим часом спускалася в Лисянку величезна каруца, запряжена восьмериком вороних коней цугом. За нею в хмарi густої куряви мелькали конфедератки, каски, черкеськi папахи й козацькi шлики конвойного загону.

У каруцi сидiли старий Кшемуський з Мокрицьким, а проти них примостилися плебан базилiанського монастиря й полковник Стемпковський, запеклий ненависник схизматського бидла.

— Я за всi села й мiстечка ясновельможного пана губернатора спокiйний, — сказав плебан при в’їздi в село. — Тут хлопи не опиратимуться; але далi до Турової — iнша рiч: там лiси й лiси, а вони кишать гайдамаками, та ще ми одержали вiдомостi, що до цих волоцюг прориваються розбiйницькi банди з гадючого гнiзда — Запорожжя.

— Нинi цi вовки беззубi, й триста дияволiв та вдвоє бiльше вiдьом, якщо я їх не знищу! — вигукнув Стемпковський. — Хай тiльки уповноважать, то я з їхнього гнiзда зроблю мiсиво, далебi, мiсиво — з вугiлля, попелу й кровi!

— Нiхто не сумнiвається! Пан полковник — вiдомий лицар, слава Корони! — люб’язно мовив Кшемуський.

Каруца зупинилася бiля церкви. Молодий довудца ту ж мить пiдскочив до неї й доповiв своєму дядечковi, що церкву вiдчинено, що титар, який чинив опiр, заарештований (вiн

Відгуки про книгу Останні орли - Михайло Петрович Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: