Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем
— Ви дуже мовчазна, — зауважив він із приязною усмішкою.
— Мені платять за готування їжі і прибирання, я не знала, що розмов від мене теж чекають.
Така відповідь здалася йому неґречною, але якщо вони вже збиралися жити разом, доведеться докласти зусиль, щоб налагодити стосунки.
— Припускаю, що ви образилися на мене через той вечір, — озвався Кері.
Це була незручна тема, однак виходило, що її слід обговорити.
— Не розумію, що ви маєте на увазі, — кинула дівчина.
— Будь ласка, не гнівайтесь на мене. Я б ніколи не запропонував вам переїхати сюди, якби не хотів, аби наші стосунки залишалися суто дружніми. Я запропонував цей вихід, подумавши, що вам потрібен дах над головою і можливість знайти роботу.
— Ох, не думайте, наче мене це зачіпає.
— Я й не думаю, — поспіхом запевнив Кері. — Не думайте, що я невдячний. Я розумію, що тієї ночі ви хотіли попіклуватися про мене. Але справа в моїх почуттях, і я нічого не можу вдіяти. Це зробило б усе потворним і огидним.
— Який ви кумедний, — озвалася Мілдред, допитливо дивлячись на нього. — Щось я вас не можу зрозуміти.
Дівчина більше не гнівалася на Філіпа, але зачудувалася: їй не вдавалося збагнути, що він собі думає. Вона розуміла ситуацію і навіть невиразно відчувала, що він поводиться шляхетно і це варте захоплення; але водночас їй хотілося посміятися з нього, і, можливо, Мілдред навіть трохи зневажала Філіпа. «Якийсь він підозрілий», — подумала вона.
Життя тривало. Філіп цілий день проводив у шпиталі, а ввечері працював удома або навідувався до Ательні чи шинку на Бік-стрит. Якось терапевт, у якого він працював помічником, запросив його на урочистий обід, а кілька разів Кері бував на вечірках у інститутських друзів. Мілдред змирилася з одноманітністю життя. Якщо їй не подобалося залишатися ввечері на самоті, вона ніколи про це не згадувала. Час від часу Філіп запрошував її до м’юзик-холу. Він дотримав свою обіцянку: єдине, що їх пов’язувало, — господарка, якою Мілдред займалася в обмін на житло й харчі. Дівчина вирішила, що влітку шукати роботу немає сенсу, і Філіп дозволив їй залишитися у нього до осені. Тоді, як їй здавалося, знайти роботу буде легше.
— Як на мене, навіть знайшовши роботу, ви можете залишатися тут, якщо так буде зручно. Кімната однаково вільна, а жінка, яка тут прибирала раніше, може приходити і приглянути за дитиною.
Він страшенно прив’язався до доньки Мілдред. За природою Філіп був лагідним, але нагода продемонструвати це випадала нечасто. Мілдред не можна було назвати недоброю до дитини. Вона чудово про неї піклувалася, а коли дівчинка застудилася, уважно доглядала за нею; проте дитина швидко набридала Мілдред, і тоді вона нерідко покрикувала на доньку. Дівчина любила малу, але не мала материнського інстинкту, який міг змусити її забути про власні інтереси. Вона завжди була стриманою зовні, і всі прояви почуттів здавалися їй смішними. Коли Філіп грався з дитиною на колінах і цілував її, Мілдред кепкувала з нього.
— Ви любите її більше, ніж рідний батько, — казала вона. — Із цією дитиною ви стаєте справжнім дурником.
Філіп ненавидів, коли з нього глузували, й одразу зашарівся. Це дурниця — так прив’язуватися до чужої дитини, і він трохи соромився почуттів, які переповнювали його серце. Однак дівчинка відчувала його любов і притискалася до нього щічкою чи згорталася на колінах калачиком.
— Вам добре, — казала Мілдред, — ви не знаєте всіх неприємностей. А чи сподобалося б вам, якби посеред ночі довелося вставати, бо її величності розхотілося спати?
Філіп пригадував своє дитинство, яке вважав давно забутим. Він грався з босими дитячими пальчиками:
— Найбільшому — хліб місити, а тобі — воду носити.
Повертаючись увечері додому, Філіп заходив до кімнати й одразу шукав поглядом дівчинку, котра повзала по підлозі. Кері було надзвичайно приємно чути, як, зрадівши йому, лепече дитина. Мілдред навчила доньку казати йому «татко», і коли та вперше вимовила це сама, мало не луснула від сміху.
— Цікаво, дитина вам так подобається, тому що це моя донька? — поцікавилася якось Мілдред. — Чи ви так само ставитеся до будь-чиїх дітей?
— Я не знаю нікого іншого з малюком, тож важко сказати, — озвався Філіп.
Наприкінці другого семестру практики зі стаціонарними пацієнтами Філіпові пощастило. Липень був у самому розпалі. Якось у вівторок увечері Філіп пішов до шинку на Бік-стрит і зустрів там самого лише Макалістера. Вони сіли поруч і побазікали про друзів, яких сьогодні не було з ними, аж раптом Макалістер сказав:
— Ох, між іншим, сьогодні я почув непогану річ про акції Нью-Клянфонтайна — це золотовидобувна шахта у Родезії. Якщо хочете ризикнути, можете зробити на них ставку.
Філіп нетерпляче чекав на таку нагоду, але тепер, коли вона випала, завагався. Він розпачливо боявся втратити гроші й узагалі був не надто азартним.
— Я б залюбки, але не знаю, чи наважуся ризикнути. Скільки я втрачу, якщо справи підуть погано?
— Не варто мені було розпочинати цю бесіду. Просто здавалося, що ви нетерпляче чекали на це, — холодно кинув Макалістер.
Філіп відчув, що чоловік вважає його справжнім віслюком.
— Я нетерпляче чекаю нагоди заробити трохи грошенят, — засміявся він.
— Неможливо щось заробити, якщо боїшся ризикувати грошима.
Макалістер змінив тему розмови, а Філіп, відповідаючи йому, не міг позбутися думки, що чоловік глузуватиме з нього наступного разу, якщо його спекуляція вдасться. Брокер був гострим на язик.
— Я вирішив, що спробую ризикнути, якщо ви не проти, — схвильовано повідомив хлопець.
— Гаразд. Я куплю вам двісті п’ятдесят акцій і, щойно побачу, що вони виросли на півкрони, одразу їх продам.
Філіп швиденько прикинув, скільки це дасть йому грошей, і в нього мало слина не потекла: тридцять фунтів були б справжнім подарунком долі, а вона, як здавалося Кері, вже й так йому дещо завинила. Зустрівшись із Мілдред наступного ранку за сніданком, він розповів їй, що зробив. Дівчині це здалося дурнуватим вчинком.
— Я ніколи не чула, щоб хтось розбагатів на біржі, — сказала вона. — Саме так казав Еміль. «Навіть не сподівайтеся заробити гроші на біржі», — ось що
