Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Де дитина? — нарешті поцікавився він.

— Я забрала її до Лондона. Не мала грошей, щоби платити за її утримання в Брайтоні, тож довелося забрати. Я винайняла кімнату на Гайбері-вей. Сказала, що працюю в театрі. Щодня витрачаю купу часу на дорогу до Вест-Енда, але нечасто вдається знайти когось, хто здасть квартиру самотній жінці.

— Чому вас не взяли знову на роботу в кафе?

— Я ніде не могла знайти роботу. Стерла ноги у пошуках. Якось раз мені пощастило, але я захворіла й не виходила на роботу цілий тиждень, а коли повернулася, там сказали, що я їм більше не потрібна. Їх теж не можна звинувачувати, еге ж? У таких місцях потрібні здорові дівчата.

— У вас і зараз не надто добрий вигляд, — зауважив Філіп.

— Я нездужала й не мала б виходити сьогодні, але нічого не могла вдіяти, мені потрібні гроші. Я написала Емілю, що не маю жодної копійки, а він навіть не відповів мені.

— Ви могли написати мені.

— Після всього, що сталося, я не хотіла. Не хотіла, щоб ви знали, що я у скруті. Нічого дивного, якби ви сказали, що я цього заслуговую.

— Ви не дуже добре мене знаєте, чи не так?

Раптом він згадав, що вистраждав через неї, і від спогадів про цей біль йому зробилося млосно. Утім, це були просто спогади. Дивлячись на дівчину, Філіп розумів, що більше не кохає її. Він страшенно співчував їй, але радів власній свободі. Похмуро розглядаючи Мілдред, Кері не розумів, чому так п’янів від пристрасті до неї.

— Ви справжній джентльмен у всьому, — узялася за старе Мілдред. — Єдиний з усіх, кого я зустрічала. — На мить дівчина змовкла, а потім зашарілася. — Страшенно не хочеться просити вас, Філіпе, та чи не могли б ви позичити мені трохи грошей?

— На щастя, я маю дещо з собою, але, боюся, тільки два фунти.

Він віддав їй монети.

— Я відплачу вам, Філіпе.

— Ох, усе гаразд, — усміхнувся він. — Не переймайтеся.

Він не сказав нічого з того, що хотів сказати. Вони розмовляли так, наче все це було абсолютно природним. Схоже, тепер дівчина мусила повернутися до свого жахливого життя, а Філіп не міг нічого з цим вдіяти. Мілдред підвелася, щоб узяти гроші, і вони обоє постояли.

— Я затримую вас? — поцікавилася дівчина. — Гадаю, вам хочеться додому.

— Ні, я не поспішаю, — заспокоїв її Філіп.

— Я рада, що випала нагода трохи посидіти.

Від цих слів і їхнього підтексту у Філіпа мало не розірвалося серце; страшенно боляче було дивитися, як утомлено Мілдред знову опустилася на стілець. Запала така довга тиша, що Філіп знічено запалив цигарку.

— Як чудово, що ви не сварили мене, Філіпе. Я думала, що ви казатимете невідомо що.

Він бачив, що Мілдред знову розридалася. Пригадалося, як вона прийшла до нього і плакала, коли Еміль покинув її. Спогади про її страждання і його власне приниження лише змушували хлопця ще гостріше співчувати їй.

— Якби я тільки могла вирватися, — стогнала дівчина. — Я ненавиджу таке життя. Я для нього не годжуся, я не з таких дівчат. Я б зробила все що завгодно, аби тільки вирватися, навіть пішла б прислужувати, якби могла. Ох, краще б я померла.

Від жалю до себе самої дівчина розридалася ще гірше. Вона істерично схлипувала, і її худеньке тіло здригалося.

— Ох, ви не розумієте, як це. Ніхто не розуміє, доки не спробує.

Філіп не міг дивитися на її страждання. Жахливе становище Мілдред було для нього справжньою мукою.

— Бідолашна дитинко, — прошепотів він. — Бідолашна дитинко.

Кері страшенно розчулився. Несподівано йому дещо спало на думку і сповнило його щастям найвищого ґатунку.

— Послухайте, якщо хочете вирватися звідси, у мене є ідея. Просто зараз мені досить сутужно і доводиться на всьому заощаджувати; але я винаймаю у Кенсінґтоні невеличку квартиру і маю додаткову кімнату. Якщо хочете, можете оселитися там із дитиною. Я плачу одній жінці три шилінги і шість пенсів на тиждень за прибирання і готування їжі. Ви теж можете це робити, а ваше харчування коштуватиме не набагато більше тієї суми, яку я їй плачу. Удвох можна прогодуватися не дорожче, ніж одному, до того ж, гадаю, дитина їсть небагато.

Мілдред припинила плакати і подивилася на нього.

— Хочете сказати, що готові прийняти мене назад після всього, що сталося?

Філіп зашарівся, трохи соромлячись своїх слів.

— Не хочу, щоб ви мене неправильно зрозуміли. Я пропоную вам лише кімнату, яка мені нічого не коштує, і їжу. Від вас я не чекаю нічого, окрім тієї самої роботи, яку раніше для мене виконувала інша жінка. Крім цього, мені від вас узагалі нічого не потрібно. Сподіваюся, ваших умінь на кухні для цього вистачить.

Дівчина підскочила на ноги і мало не кинулася обійматися.

— Ви такий добрий до мене, Філіпе.

— Ні, будь ласка, залишайтеся там, де стоїте, — поспіхом кинув він і випростав руку, наче збирався її відштовхнути.

Філіп сам не розумів чому, але думка про її дотики була йому неприємна.

— Я не хочу бути для вас кимось більшим за друга.

— Ви такий добрий до мене, — повторила дівчина. — Такий добрий до мене.

— Тобто ви погоджуєтеся?

— Ох, так, я робитиму все що завгодно, аби лише вирватися звідси. Ви ніколи не пошкодуєте про свій вчинок, Філіпе, ніколи. Коли мені можна переїхати, Філіпе?

— Краще зробімо це завтра.

Мілдред несподівано знову розридалася.

— Чому, заради Бога, ви знову плачете? — усміхнувся Кері.

— Я така вдячна вам. Навіть не знаю, як зможу вам колись віддячити.

— Ох, усе гаразд. А зараз вам краще повертатися додому.

Він записав адресу і сказав Мілдред, що чекатиме на неї о пів на шосту. Було вже пізно, тож йому довелося йти додому пішки, але дорога не здавалася довгою, адже Філіп сп’янів від щастя і летів, мов на крилах.

91

Наступного ранку Філіп прокинувся раніше, щоб підготувати кімнату для Мілдред. Він повідомив жінці, яка доглядала за ним, що її послуги більше не знадобляться. Мілдред приїхала близько шостої, і Філіп, побачивши її з вікна, спустився, щоб відчинити двері й допомогти занести багаж: тепер він складався лише з трьох згортків, обв’язаних коричневим папером, адже дівчині довелося продати все, крім найнеобхіднішого. Вона була вбрана в ту саму чорну сукню, що й напередодні: рум’ян на щоках не було, але довкола очей залишилися чорні плями, які підказували, що вранці дівчина вмивалася поспіхом. Через кола під очима Мілдред здавалася зовсім хворою. Дівчина вийшла з екіпажу з дитиною