Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Виявляється, ви роботяща дівчина, — усміхнувся він. — Чим ви тут займалися цілий день?

— Ох, я прибрала як слід квартиру, а потім трохи погуляла з дитиною.

Мілдред була вбрана у стару чорну сукню, яка колись була її формою у кафе; у цьому поношеному вбранні дівчина мала кращий вигляд, ніж у шовкових шатах напередодні. Дівчинка сиділа на підлозі. Вона подивилася на Філіпа великими таємничими очима й розреготалася, коли той опустився поруч із нею і почав гратися пальчиками її босих ніжок. Надвечірнє сонце зазирнуло до кімнати і залило її м’яким світлом.

— Як радісно повертатися додому, коли там хтось є. Жінка і дитина чудово прикрашають кімнату.

Філіп забіг до лікарняної аптеки і взяв пляшечку пігулок із залізом. Удома він віддав їх Мілдред і наказав приймати кожного разу після їди. До цих ліків дівчина вже звикла, вона час від часу приймала їх із шістнадцяти років.

— Я впевнений, Лоусонові сподобалася б ваша зеленкувата шкіра, — зауважив Філіп. — Він казав, що її так і хочеться намалювати, але тепер я страшенно практичний і не заспокоюся, поки ви не будете як годувальниця — кров із молоком.

— Мені вже краще.

Після скромної вечері Філіп наповнив кисет тютюном і надягнув капелюх. Щовівторка він зазвичай ходив до шинку на Бік-стрит і тепер радів, що після приїзду Мілдред цей день не забарився: йому хотілося, щоб усе в їхніх стосунках було зрозуміло.

— Ви кудись ідете? — поцікавилася дівчина.

— Так, щовівторка я влаштовую собі вихідний. Побачимося завтра. На добраніч.

До шинку Філіп завжди йшов із задоволенням. Зазвичай там можна було зустріти Макалістера, брокера-філософа, готового залюбки посперечатися про все на світі. Приїхавши до Лондона, Гейворд теж регулярно забігав сюди, і попри їхню з Макалістером взаємну неприязнь, вони не відмовлялися від звички зустрічатися раз на тиждень. Брокер вважав Гейворда нікчемою і кепкував із його сентиментальності: він розпитував того про його письменницьку діяльність і зі зневажливою посмішкою слухав невпевнені просторікування про майбутні шедеври. Суперечки були запеклими, але тут подавали чудовий пунш, і наприкінці вечора обидва чоловіки (його палкі прихильники) приходили до компромісу і ставали ліпшими друзями. Того вечора Філіп зустрів там їх обох та ще й Лоусона — молодий художник познайомився з багатьма людьми в Лондоні, його часто запрошували на прийоми, і тепер він бував тут значно рідше. Усі були в гарному гуморі, бо Макалістер підкинув їм вигідну пропозицію на біржі, і Гейворд із Лоусоном заробили по п’ятдесят фунтів кожен. Для Лоусона це була чимала сума, адже він полюбляв розтринькувати гроші, а заробляв небагато: молодик уже опинився на тій стадії кар’єри портретиста, коли його почали помічати критики і чимало аристократичних леді хотіли, щоб він безкоштовно намалював їхній портрет (це була взаємна реклама, а видатні пані відчували себе покровительками мистецтва); однак знайти поважного міщанина, готового викласти за портрет дружини стосик грошенят, удавалося рідко. Лоусон аж сяяв від задоволення.

— Це найприємніший спосіб заробляти гроші з усіх відомих мені! — кричав він. — Я не виклав із власної кишені навіть шестипенсовика.

— Ви чимало втратили, не прийшовши сюди минулого вівторка, юначе, — звернувся до Філіпа Макалістер.

— Господи, чому ж ви не написали мені? — здивувався Кері. — Ви навіть уявити не можете, як мені зараз знадобилася б сотня фунтів.

— Ох, я не мав на це часу. Тут необхідно опинитися в потрібний час у потрібному місці. Я почув про цю нагоду минулого вівторка і запитав у джентльменів, чи не хочуть вони ризикнути. У середу зранку я купив їм тисячу акцій, по обіді вони пішли вгору, і я одразу продав їх. Джентльмени заробили по п’ятдесят фунтів, а я — кілька сотень.

Філіпа аж скрутило від заздрощів. Нещодавно він продав останні цінні папери зі свого невеличкого спадку, і тепер у нього залишилося лише шість сотень фунтів. Від однієї думки про майбутнє його проймала паніка. До отримання диплома він мусив якось проіснувати ще два роки, а потім збирався влаштуватися на практику до шпиталю, де не зароблятиме нічого щонайменше три роки. Навіть за найжорстокішої економії після цього у нього залишиться щонайбільше сотня фунтів. Якщо він захворіє або не зможе знайти роботу, це не надто допоможе. Вдала ставка на біржі могла все змінити.

— Гаразд, не переймайтеся, — заспокоїв його Макалістер. — Незабаром, безумовно, підвернеться щось цікавеньке. За кілька днів на біржі знову очікується південно-африканський бум, і я подивлюся, що можна для вас зробити.

Макалістер працював на Каффірському ринку й частенько розповідав історії про те, як кілька років тому, під час попереднього буму, люди зненацька заробляли цілі статки.

— Дивіться, не забудьте про мене наступного разу.

За бесідами вони просиділи аж до опівночі; Філіп жив далі, ніж інші, тому пішов першим. Він мусив устигнути на останній трамвай, інакше довелося б іти пішки й опинитися вдома майже під ранок. Філіпові пощастило, однак додому він однаково дістався аж о пів на першу. Піднявшись нагору, побачив, що Мілдред досі сидить у кріслі, і здивувався.

— Чому, заради всього святого, ви ще не лягали? — вигукнув він.

— Не хотілося спати.

— Все одно слід було лягти. Хоча б трохи відпочити.

Дівчина не поворухнулася. Кері помітив, що після вечері вона перевдягнулася у чорну шовкову сукню.

— Я вирішила, що краще дочекаюся вас. Раптом вам щось знадобиться.

Мілдред подивилася на Філіпа, і на її блідих устах промайнула усмішка. Він не був упевнений, чи правильно її зрозумів. Він трохи знітився, однак відповів радісно, наче нічого не сталося.

— Дуже люб’язно з вашого боку, але й неслухняно. Швидше біжіть до ліжка, інакше не зможете встати зранку.

— Мені не хочеться лягати.

— Дурниці, — холодно кинув Кері.

Мілдред, трохи набундючившись, підвелася й пішла до своєї кімнати. Філіп почув, як вона голосно грюкнула дверима, й усміхнувся.

Наступні кілька днів минули без пригод. Мілдред звикала до нової обстановки. Коли Філіп вибігав із дому після сніданку, дівчина цілісінький ранок могла займатися хатніми справами. Їхня їжа була невибагливою, але, виходячи на невеликі закупи, Мілдред полюбляла нікуди не поспішати; вона не завдавала собі клопоту готувати обід, а варила какао та їла хліб із маслом. Потім дівчина клала дитину у візочок і йшла гуляти, а повернувшись, била байдики аж до вечора. Мілдред була втомлена, тож їй подобалося, що справ удома небагато. Філіп доручив дівчині заплатити комірне, і вона потоваришувала з відлюдкуватою господинею квартири; тож за тиждень могла розповісти йому про