Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем
Дорогою додому Філіп купив вечірню газету й одразу взявся до фінансового розділу. На цих справах він геть не розумівся і спочатку не міг знайти акції, про які говорив Макалістер. Потім він побачив, що ціни на них виросли. Серце Кері підскочило, і йому стало млосно від думки, що Макалістер забув або з якихось причин не встиг їх придбати. Чоловік обіцяв одразу надіслати телеграму. Філіп не міг дочекатися трамвая, щоб поїхати додому, і заскочив у кеб, хоча не міг собі дозволити такі розкоші.
— Мені приносили телеграму? — вигукнув він, увірвавшись додому.
— Ні, — озвалася Мілдред.
Обличчя Філіпа видовжилося, і він розчаровано опустився на стілець.
— То виходить, він усе ж таки нічого для мене не купив. Хай йому грець, — розлючено додав Філіп. — Чому мені так не щастить? А я вже цілісінький день вигадував, що зроблю з цими грошима.
— І що б ви з ними зробили? — поцікавилася дівчина.
— Який сенс про це тепер думати? Ох, мені вкрай потрібні ці гроші.
Мілдред захихотіла і простягнула йому телеграму.
— Я просто пожартувала. Я вже її відкрила.
Філіп вирвав аркуш із рук дівчини. Макалістер купив йому двісті п’ятдесят акцій і продав їх на півкрони дорожче, як і пропонував.
Наступного дня мав прийти грошовий переказ. Спершу Філіп розлютився на Мілдред за її жорстокий жарт, але думки його були зайняті радісною звісткою.
— Це все змінює для мене, — вигукнув він. — Якщо хочете, я куплю вам нову сукню.
— Вона мені вже давно потрібна, — погодилася дівчина.
— Послухайте, що я зроблю. Наприкінці липня я ляжу на операцію.
— Чому, вас щось непокоїть? — перервала його Мілдред.
Їй спало на думку, що причиною його загадкової поведінки була якась невідома хвороба. Філіп почервонів, адже ненавидів обговорювати свою ваду.
— Ні, але лікарі вважають, що можуть зробити щось із моєю стопою. Раніше я не міг витрачати час на операцію, але тепер це вже не так важливо. Перев’язки в шпиталі я почну робити не наступного місяця, а у жовтні. У лікарні я лежатиму декілька тижнів, а потім ми можемо поїхати з вами до моря й залишитися там до кінця літа. Нам усім це піде на користь — мені, вам і дитині.
— Ох, поїдемо до Брайтона, Філіпе. Я люблю Брайтон, там усюди такі пристойні люди.
Філіп уже уявляв собі невеличке рибальське селище десь у Корнуоллі, але після слів Мілдред зрозумів, що вона помре там від нудьги.
— Якщо ми поїдемо до моря, мені байдуже, куди саме.
Невідомо чому йому раптом нестримно закортіло на море. Філіпові захотілося поплавати, і він із задоволенням подумав, як плюскатиметься у солоній воді. Він добре плавав і ніщо не бадьорило його так, як бурхливе море.
— Кажу вам, буде весело, — вигукнув він.
— Це буде схоже на медовий місяць, чи не так? — запитала Мілдред. — Скільки мені можна витратити на нову сукню, Філе?
94
Зробити операцію Філіп попросив містера Якобса, асистуючого хірурга, у якого він проходив перев’язувальну практику. Чоловік радо погодився, адже тоді саме цікавився запущеними викривленнями стопи і збирав матеріал для статті. Він попередив Філіпа, що не зможе зробити його ногу такою ж, як друга, але її стан значно поліпшиться: він завжди кульгатиме, однак зможе взувати менш потворний черевик, ніж той, до якого вже звик. Філіп пригадав, як молився Богові, здатному зсунути з місця гори для того, хто вірить, і сумно всміхнувся.
— Я не чекаю дива, — заспокоїв він.
— Я гадаю, ви достатньо мудрий, аби дозволити мені спробувати зробити те, що я можу. Ось побачите, клишоногість заважатиме вашій лікарській практиці. Пересічна людина має чимало примх, їй не подобається, якщо з лікарем щось не гаразд.
Філіп потрапив до «маленької палати» на сходовій клітці, відокремленої від інших палат, яку приберігали для особливих випадків. Він залишався там цілий місяць, адже хірург не дозволяв йому виписатися, поки він не зміг ходити. Операцію Кері переніс добре і приємно проводив час. Його часто навідували Лоусон і Ательні, якось раз завітала місіс Ательні з двома дітьми, знайомі студенти час від часу забігали потеревенити, а Мілдред заходила двічі на тиждень. Усі були дуже люб’язні, а Філіп завжди дивувався, коли про нього піклувалися, розчулювався і відчував вдячність. Він із полегшенням насолоджувався турботою; він міг не перейматися майбутнім і не думати, наскільки вистачить грошей та чи впорається він із випускним іспитом; а читати можна було скільки завгодно. Останнім часом через Мілдред читати йому вдавалося нечасто: щойно він збирався зосередити увагу, дівчина робила якесь безглузде зауваження і не заспокоювалася, поки не почує відповідь; варто йому було зручно вмоститися з книжкою, вона знаходила якусь хатню роботу і приносила йому то пляшку, яку не вдавалося відкоркувати, то молоток, аби забити цвях.
До Брайтона вони вирішили поїхати в серпні. Філіп хотів винайняти кімнату, але Мілдред заперечила, що тоді їй доведеться займатися господарством, а відпочити вона зможе лише за умови, що вони оселяться в пансіонаті.
— Вдома мені щодня доводиться готувати; мене від цього аж нудить, я хочу якихось змін.
Філіп погодився, а Мілдред випадково знала про один пансіонат у Кемптауні, де з кожного братимуть двадцять, щонайбільше двадцять п’ять шилінгів на тиждень. Вони домовилися, що вона напише туди і замовить кімнати, але, повернувшись додому, Філіп виявив, що Мілдред цього не зробила, і розгнівався.
— Не думаю, що ви мали так багато справ, — кинув він.
— Ну, я не в змозі пам’ятати все на світі. Хіба ж я винна, що забула?
Філіпові так кортіло швидше поїхати до моря, що він не хотів гаяти час на листування з господинею пансіонату.
— Ми залишимо багаж на вокзалі, підемо туди й подивимося, чи є в них вільні кімнати. Якщо є, просто відправимо за нашими речами носія.
— Як вам завгодно, — манірно озвалася Мілдред.
Дівчина ненавиділа, коли її в чомусь звинувачували. Ображено усамітнившись у зверхньому мовчанні, вона байдуже спостерігала, як Філіп готується до від’їзду. Від серпневого сонця в маленькій квартирі було спекотно й задушливо, а вулиця наганяла до кімнат смердюче тепло. Лежачи в маленькій палаті зі стінами, пофарбованими червоною клейовою фарбою, він сумував за свіжим повітрям і мріяв, як море бризкатиме водою на груди. Філіпові здавалося, що ще одна ніч у Лондоні закінчиться для нього божевіллям.
Побачивши на брайтонських вулицях натовпи відпочивальників, Мілдред знову перебувала в гарному гуморі, і дорогою до Кемптауна настрій у них обох був чудовий. Філіп погладив дитячу щічку.
— За кілька днів вони матимуть зовсім інший колір, — пообіцяв
