Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем
— Ох, відкладіть цю дурнувату книжку. Шкідливо весь час читати. Забиваєте собі голову всілякими дурницями, ось що ви робите, Філіпе.
— Ой, ви верзете нісенітниці! — гнівався він.
— До того ж це неввічливо.
Виявилося, що вести з дівчиною бесіди непросто. Вона не могла зосередитися навіть на власних словах: якщо поруч пробігала собака чи проходив хтось у яскравій куртці, Мілдред відволікалася і забувала, про що говорила. Імена вона пам’ятала погано і дратувалася, коли не могла якесь пригадати, уривала історію на півслові й напружувала мізки. Часом дівчині доводилося здатися, але потім вона раптово згадувала й переривала Філіпа на півслові, коли він вже говорив про щось інше.
— Коллінз, ось як його звуть. Я знала, що колись таки згадаю. Коллінз — прізвище, яке я не могла пригадати.
Це діяло Філіпові на нерви, адже вона його не слухала, а варто йому було замовчати, починала звинувачувати в похмурості. Її мозок навіть на п’ять хвилин не міг замислитися про щось абстрактне, а коли Філіп сідав на улюбленого коника і брався узагальнювати, дівчина швидко давала зрозуміти, що нудьгує. Мілдред часто бачила сни й чудово їх пам’ятала, тож щодня детально переказувала.
Одного ранку Філіп отримав довгого листа від Торпа Ательні. Той, як завжди театрально, проводив відпустку, але в цьому було чимало характерної для чоловіка розсудливості. Уже десять років він робив одне й те саме — відвозив усю свою родину на хмільники до Кента, неподалік від дому місіс Ательні, і три тижні вони збирали врожай. Це давало змогу всім побути на свіжому повітрі, на радість місіс Ательні заробити грошенят і поновити контакт із матінкою-землею. На цьому особливо наполягав сам Ательні. Це тимчасове життя у полях додавало їм нових сил; наче під час якоїсь чарівної церемонії поновлювалася юність, тілесна сила і душевний спокій. Філіп неодноразово чув, як чоловік фантастично, риторично і пишномовно про це оповідав. Тепер він запрошував його зазирнути до них на день; у нього з’явилися серйозні думки щодо Шекспіра та музичних склянок, і він хотів цим поділитися, а діти весь час вимагають побачитися з дядьком Філіпом. Кері ще раз перечитав листа, коли по обіді сидів із Мілдред на пляжі. Він подумав про місіс Ательні, радісну матір багатьох дітей, з її люб’язною гостинністю та добрим гумором; про Саллі, занадто серйозну як на її вік, із її кумедною материнською поведінкою і любов’ю покерувати, про її довгі світлі коси і високе чоло, а потім про зграю веселих, галасливих, здорових і гарних дітлахів. Серце прагнуло до них. Він не пригадував, аби раніше помічав у всіх цих людях одну спільну рису — доброту. Раніше Філіп не розумів цього, але, вочевидь, саме їхня доброта і привабила його. Теоретично він у неї не вірив: якщо мораль існувала лише для зручності, добро і зло не мали жодного значення. Він не любив суперечити логіці, але в цій родині жила проста й природна доброта, яка здавалася йому чарівною. Замислившись, Кері повільно розірвав листа на маленькі клаптики; він не знав, як поїхати без Мілдред, а їхати з нею не хотілося.
Було страшенно спекотно, на небі ані хмаринки, тож довелося тікати у затінок. Дитина зосереджено гралася на пляжі камінцями, час від часу вона підповзала до Філіпа, давала йому потримати камінець, а потім забирала й обережно клала на місце. Дівчинка гралася в якусь відому їй одній таємничу і складну гру. Мілдред задрімала. Вона лежала, відкинувши голову назад, трохи відкривши рота й витягнувши ноги, а черевики негарно стирчали з-під нижньої спідниці. Філіп мимохіть кинув на неї погляд, а потім узявся розглядати уважніше. Він пригадав, як пристрасно кохав Мілдред, і здивувався, чому зараз абсолютно нічого не відчуває. Думка про таку зміну наповнила серце тупим болем. Здавалося, наче всі страждання були звичайним сміттям. Від одного доторку дівочої руки Філіп відчув екстаз; він мріяв зануритися в її душу, аби розділити з коханою кожну її думку та кожне почуття; він шалено страждав, коли між ними западала тиша, і якесь зауваження Мілдред демонструвало, наскільки далекі одна від одної їхні думки. Кері бунтував проти незламної стіни, що наче виростає між двома людьми. Йому здавалося справжньою трагедію, що таке божевільне кохання до дівчини змінилося повною байдужістю. Часом він ненавидів її. Мілдред нічого не могла навчитися, і життєвий досвід нічого їй не давав. Вона залишалася такою ж невихованою, як і раніше. Філіпа обурювало, як вона нахабно поводилася зі служниками, які важко працювали у пансіонаті.
Кері узявся обдумувати власні плани на майбутнє. Наприкінці четвертого року навчання він зможе здати іспит з акушерства, а ще за рік отримати диплом. Потім, можливо, вдасться організувати поїздку до Іспанії. Філіпові хотілося подивитися на картини, які він бачив лише на фотографіях; у глибині душі він відчував, що Ель Греко до певної миті зберігає для нього якусь особливу таємницю, і мріяв, що в Толедо розгадає її. Розкошувати він не збирався, і на п’ять сотень фунтів міг прожити в Іспанії півроку: якщо Макалістер підкине йому ще якусь вигідну справу, це можна буде легко влаштувати. Думка про гарні старі міста й жовтогарячі рівнини Кастилії зігрівала серце. Він переконував себе, що життя може дати йому значно більше, ніж дає зараз, і вірив, що в Іспанії заживе по-справжньому: можливо, в одному зі старих міст вдасться відкрити практику; там постійно чи тимчасово живе чимало іноземців, тож можна буде заробити собі на життя. Але це ще буде нескоро; спочатку треба попрактикуватися в шпиталі, здобути досвід і тоді отримати наступне місце буде легше. Філіп мріяв обійняти посаду лікаря на одному з великих торговельних кораблів, достатньо повільних для охочих щось побачити, під час зупинок у портах. Йому хотілося поїхати на Схід; уява збагачувалася краєвидами Банґкока, Шанхая та портових міст Японії, малюючи пальмові дерева, гарячі блакитні небеса, темношкірих людей, пагоди й азіатські пахощі, від яких уже тріпотіли ніздрі. Серце
