Уран - Микола Якович Зарудний

і стільки того хліба виростив, що ешелонами не перевозиш! І сина свого, Юхима, до землі привчив. Або Платона візьми. Інший би вже давно на полковницькій автомашині десь би по асфальту гасав. Академію закінчив, що йому? А він у Сосонці, бо така, значить, у нього совість. Я вже не такий і великий чоловік, але теж дуже потрібний. І якщо я це відчуваю. Ганю, то й ходжу по білому світі інакше, з гонором.

— Їй-богу, Михею, оце в тебе таке понятіє від газет. Начитаєшся і бозна-що думаєш про себе.

— Ганю, я тобі завжди кажу, що все політика.

Ще зимовими вечорами Михей Кожухар ходив на заняття агрогуртка, який вів Гайворон. Людей набивалося повний клуб — цікаво було слухати голову колгоспу.

А потім сталося таке, чого Сосонка і не знала. Запросив якось Платон Михея Кожухаря і Ничипора Снопа і сказав:

— Прошу вас підготувати лекції на наступні заняття. Вам, Ничипоре Івановичу, сам бог велів розказати про комплексну механізацію обробітку буряків, а вас, Михею Федоровичу, прошу прочитати лекцію про заходи по підвищенню врожайності городини. І про новий сорт картоплі, який вирощує ваша бригада.

Ничипір Сніп подумав і погодився:

— Я, може, не дуже по-вченому, але розкажу. Дещо мої хлопці вміють робити.

— А ви, Михею? —запитав Гайворон.

— Та що ти, Платоне? Щоб я ото вийшов на люди з лекцією? — замахав своїми довгими руками Кожухар.— Я краще заспіваю. Хай прийде Юхим з баяном, і я заспіваю.

— Будь ласка, але то іншим разом, а зараз нам потрібна лекція.

— А ти сам, Платоне.

— Я так не зумію, як ви.

— Ні,— категорично відмовився Михей.— Пісню можу, а лекцію не втну.

— Не вірю, щоб Михей Кожухар не зумів,— сказав Платон.

— Може, може,— підтримав його Сніп.

Це трохи похитнуло Кожухаря, і він погодився.

— Скільки ж я маю часу?

— Два тижні. Якщо вам потрібні книжки по городництву, приходьте,— запросив Платон.

Тепер цілими днями і вечорами просиджував Михей над книжками, щось виписував собі, а Ганна — й не дихала: лекцію пише Михей. Працював Кожухар спокійно, аж поки Олег Динька не почепив оголошення біля клубу:

«Об'ява. Товариші! Взавтра у клубі відбудеться чергове зайняття агрогуртка. Тема: «Городництво — високоприбуткова галузь нашої артілі». Лектор — бригадир городньої бригади тов. М. Ф. Кожухар».

Про оголошення сказала Ганна. Кожухар і сам, наче ненароком, пройшовся біля клубу, побачив — і тут спокій залишив Михея. Він перечитав усе, що написав у зошиті, і воно видалося йому нікчемним і нудним. Він пригадав усі лекції, які прослухав за останні роки в клубі, і вирішив терміново переписати свій виступ. «Хіба можна починати лекцію,— розмірковував Михей,— з картоплі й огірків, коли йде війна у В'єтнамі, чорні грецькі полковники встановили фашистський режим у своїй країні, коли в Америці спалахують негритянські повстання?»

Михей пішов до бухгалтера Горобця і виклав перед ним свої сумніви. Леонтій Гнатович як політик-міжнародник цілком підтримав Михея.

— Сучасна міжнародна обстановка дуже складна. Загострюється класова боротьба в країнах капіталу, імперіалісти роблять усе, аби тримати світ у постійній напруженості. Останні повідомлення з Близького Сходу про це переконливо свідчать. Майбутнє покаже...

Михей Кожухар прийшов додому і переписав лекцію. Сховав її у кишеню піджака, наче дорогоцінний скарб, і з тривогою чекав вечора.

Ганна випрасувала йому сорочку і примусила надіти новий костюм, на що Михей згодився після довгих умовлянь. Прийшли вони з Ганною перед самим початком лекції. Клуб був переповнений. На трибуні стояв мікрофон. Це стривожило Михея. Підкликав Олега Диньку.

— Що то таке?

— То з області кореспондент приїхав, хоче записати вашу лекцію про картоплю,— відповів Динька.

Михей витер спітніле чоло.

Прийшли Гайворон, Макар Підігрітий. У залі стало тихо.

— Дорогі товариші! — звернувся до присутніх Платон.— Почнемо нашу роботу. Мені дуже приємно, що лекція Михея Федоровича зацікавила багатьох колгоспників нашої артілі. Прошу вас, товаришу Кожухар.

Михей, обсмикуючи нового піджака, підійшов до трибуни, налив з карафки води і потягнувся рукою до бокової кишені. Зошита не було. Забув у старому піджаку. Якщо побігти додому, то це пройде не менше, як година... Пропав, осоромився на все село, на область. Ось кореспондент підсунув ближче до нього мікрофон.

— Прошу, Михею Федоровичу,— сказав Платон, не розуміючи причини такого довгого мовчання лектора.

І Михей почав:

— Ішов я оце зі своєю Ганною до клубу, не по баюрах ішли, а по мощеній дорозі, і ліхтарі нам світили, і людей ми бачили веселих і добре зодягнутих. Дивлюся зараз на вас, дорогі мої люди, і радію, що сидите ви у цій залі не просто, як робоча сила, а як господарі своєї артілі й землі. Про те, чого ми з вами досягли,— знають усі, і ми гордимося своїми врожаями і фермами, бо це зробили ваші руки.

Зала наповнилася гучними оплесками. Михей уловив щасливий погляд Ганни і раптом щез страх, невпевненість, що напочатку сковували його.

— Ми стали багатші за ці два роки, коли наш колгосп очолив Платон Гайворон, але не замкнулися у своєму Сосонському маленькому світі. Ми щедро віддаємо наше багатство своїй великій країні, бо тільки тоді, коли буде сильна вона, будемо щасливі ми.

— Правильно, Михею,— промовив Сніп.

— А наша країна мусить бути дуже міцною, бо перед усім чорнив світом неправди, імперіалізму стоїмо ми, захищаючи не тільки свою свободу і свій комунізм, а свободу й незалежність усіх країн, які ідуть шляхом соціалізму.

Я не можу бути спокійний, і моя жінка Ганя не може бути спокійна в цей час, коли десь у світі ллється кров безневинних людей, коли напалм спопеляє ниви, коли зганяють арабів з їх рідних земель і розпинають борців за вільну Африку. І я в своїх думках лечу з нашої Сосонки до моїх далеких чорних і жовтих