Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан
О пів на дев’яту вечора пан де Семонвіль, пан д’Аргу та пан де Вітроль відбули із Сен-Клу. Ледве дізнавшись про скасування ордонансів, відставку колишніх міністрів і призначення пана де Мортемара головою ради, вони кинулися до Парижа і постали перед муніципальною комісією як посланці короля. Пан Моґен поцікавився у пера – охоронця печатки, чи має той письмові повноваження; пан де Семонвіль відповів, що не подумав про це. Відтак послужливі посланці визнали свою місію вичерпаною.
Пан Лаффіт, повідомлений про те, що відбулося в Сен-Клу, підписав пропуск на ймення пана де Мортемара, додавши, що депутати, які зібралися в його будинку, чекатимуть новопожалуваного голову ради до години ночі. Благородний герцог не приїхав, і депутати розійшлися.
Пан Лаффіт, залишившись наодинці з паном Тьєром, зайнявся герцогом Орлеанським і складанням необхідних прокламацій. Революція у Франції триває вже п’ять десятків років, і за цей час люди практичного розуму навчилися легко перевлаштовувати уряди, а люди теоретичного розуму звикли перелицьовувати хартії і збивати важелі й східці, за допомогою яких уряди злітають у повітря або скочуються у воду.
7Я пишу королю в Сен-Клу: його усна відповідь. – Аристократи. – Розграбування місії на вулиці Анфер
Повернувшись до Парижа, я не сидів склавши руки; 29 липня план мій був уже готовий: я хотів діяти, але діяти, маючи письмовий наказ короля, що вповноважував би мене вести перемови з новою владою; всюди пхати свого носа, нічого не роблячи, – така поведінка не для мене. Я розсудив абсолютно правильно; свідчення тому – ганебна невдача панів д’Аргу, Семонвіля і Вітроля.
Отже, я написав Карлу X. Пан де Жівре зголосився доставити мій лист у Сен-Клу. Я просив короля повідомити мені свою волю. Пан де Жівре повернувся з порожніми руками. Він віддав мого листа герцогу де Дюрасу, герцог передав його королю, а той відповів, що призначив пана де Мортемара своїм першим міністром і я можу про все домовитися з ним. Але де знайти шляхетного герцога? Я марно прошукав його весь вечір 29 липня.
Оскільки Карл X не захотів мати зі мною справи, я вирішив удатися до допомоги палати перів; вона могла виступити як верховний арбітр і висловити свою думку з приводу спірних питань. Якщо пери вважали, що в Парижі їм загрожує небезпека, вони вільні були перенести засідання до будь-якого іншого місця, навіть у Сен-Клу, і там виголосити свій вирок. Вони мали шанси здобути перемогу; такі шанси завжди мають ті, кого не покидає мужність. Врешті-решт, навіть поразка перів по-своєму сприяла б торжеству законності. Проте чи міг я бути певен, що знайду серед перів бодай два десятка людей, здатних пожертвувати своїм добробутом? А серед цих двох десятків чи відшукалося б хоч четверо, які мислили б так, як я, про суспільні свободи?
Аристократичні збори правлять зі славою, якщо наділені верховною владою і могутні як за законом, так і на ділі; проте за змішаних урядів вони втрачають своє значення, а в періоди великої смути виявляють жалюгідне безсилля… Не в змозі справитися з королем, вони не можуть протистояти деспотизму; не в змозі справитися з народом, вони не можуть запобігти анархії. У смутні часи перед ними лише два шляхи: зрада або рабство. Чи врятувала палата лордів Карла I? Чи врятувала вона Річарда Кромвеля, якому склала присягу? Чи врятувала вона Якова II? Чи врятує вона сьогодні Ганноверську династію? Чи врятує сама себе? Ці так звані аристократичні противаги лише псують ваги; рано чи пізно їх викинуть на смітник. Старовинна і багата аристократія, що набила руку в державних справах, може зберегти здатну вислизнути владу одним-єдиним способом: перейшовши з Капітолія на Форум і очоливши новий рух, якщо, звичайно, вона не відчуває в собі достатньо сил, щоб наважитись на громадянську війну.
Чекаючи на повернення пана де Жівре, я зайнявся обороною нашого кварталу. Мешканці передмістя Монруж і робітники тамтешніх каменоломень тягнулися до Парижа через заставу Анфер. Каменоломні ці схожі на ті монмартрські каменоломні, що так дуже налякали мадемуазель де Морне, коли вона тікала з Парижа Варфоломіївської ночі. Проходячи нашою вулицею повз будинок, що належить місіонерській громаді, вони вдерлися туди; два десятки священиків мусили рятуватися втечею; кубло фанатиків зазнало філософічного грабежу; їхні ліжка і книги запалали у вогнищі, розпаленому просто серед вулиці. Про цю дрібницю ніхто не пам’ятає. Хіба комусь є діло до священиків та їхніх утрат? Я прихистив у себе сімох чи вісьмох біженців; вони кілька днів ховалися в моєму будинку. З допомогою сусіда, пана Араго, я роздобув їм паспорти, і вони вирушили проповідувати слово Боже в інших широтах. «Втеча святих не раз рятувала народи, Utilis populis fuga sanctorum».
8Палата депутатів. – Пан де Мортемар
‹Граф де Сюссі за дорученням герцога де Мортемара повідомляє депутатам нові ордонанси›
Ордонансів було п’ять: перший скасовував ті, що були ухвалені 25 липня, другий пропонував обом палатам почати засідання 3 серпня, третій призначав пана де Мортемара міністром закордонних справ і головою ради, четвертий і п’ятий називали імена нового військового міністра і нового міністра фінансів: посади ці призначалися генералові Жерару та панові Казимиру Пер’є. Коли я нарешті побачився з паном де Мортемаром у пера – охоронця печатки, він запевнив мене, що змушений був залишитися у пана де Семонвіля, тому що із Сен-Клу він повертався пішки, йому довелося піти в обхід, він пробрався в Булонський ліс через пролам в огорожі і намуляв собі ногу. Гідне жалю, що, перш ніж оголошувати волю короля, пан де Мортемар не спробував побачитися із впливовими людьми і схилити їх на бік законної монархії. Коли ж нові ордонанси пролунали несподівано серед непідготовлених депутатів, ніхто не наважився висловити свою думку. Єдиною відповіддю стали страшні слова Бенжамена Констана: «Ми наперед знаємо, що скажуть нам пери: вони погодяться із скасуванням попередніх ордонансів і на тому заспокояться. Щодо мене, я не вирішуватиму долю королівської династії, я скажу про інше: король відбудеться дуже легко, якщо, розстрілявши свій народ, скаже просто: «Я все це скасовую».
Чи закінчив би
