Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан
У липневі дні пан Гізо був уже депутатом, таким чином, я якоюсь мірою причетний до його політичного піднесення: іноді небеса можуть зглянутися на благання малих цих.
‹Склад міністерства Поліньяка; експедиція французького флоту до берегів Алжиру›
7Відкриття сесії 1830 року. – Адрес. – Розпуск палати
Сесія 1830 року відкрилася 2 березня. У тронній промові король сказав: «Якщо внаслідок злочинних підступів перед моїм урядом виникнуть перешкоди, які я не можу і не хочу передбачати, я знайду сили подолати їх». Карл X промовив цю фразу тоном людини, яка, тримаючись зазвичай боязко і м’яко, раптом розлючується і розпалюється ще дужче від звуків власного голосу: чим більше сили було в словах, тим більше слабкості – в рішеннях, що стояли за ними.
Адрес у відповідь написали пан Етьєнн і пан Гізо. У ньому мовилося: «Володарю, Хартія освячує вторгнення до чужої країни, якщо воно не суперечить інтересам суспільства. Природний хід суспільного життя буде порушено, якщо наміри вашого уряду не дістануть цілковитої підтримки серед народу. Володарю, як чесні й віддані Вам люди, ми не можемо не сказати Вам, що цієї підтримки немає».
Адрес було ухвалено двомастами двадцятьма одним голосом проти ста вісімдесяти одного. Пан де Лоржеріль запропонував вилучити фразу про відмову від підтримки. За цю поправку проголосувало всього двадцять вісім чоловік. Якби двісті двадцять один депутат могли передбачати, до чого приведуть їхні дії, адрес було б відхилено переважною більшістю голосів. Чому Провидіння не піднімає іноді заслони, що приховує майбутнє?! Воно, правда, вселяє в душу обраних передчуття прийдешніх подій, але передчуття це дуже невиразне і не вказує правдивого шляху; провісники бояться обманутися; втім, навіть тим пророцтвам, що врешті-решт збуваються, ніхто не вірить. Воля Господня вічно буде несповідимою; якщо він дозволяє великі нещастя, то лише тому, що плекає великі задуми; задуми ці – частина загального плану, який такий великий, що погляд наш і допитливий розум наших швидкоминучих поколінь безсилі охопити його.
У відповідь на адрес король заявив, що не змінить свого рішення, інакше кажучи, що він не розлучиться з паном де Поліньяком. Було вирішено розпустити палату; місце пана де Шаброля і пана Курвуазьє, які пішли у відставку, зайняли пан де Перонне і пан де Шантелоз; посаду міністра торгівлі дістав пан Капелль. Довкола було щонайменше десятка два людей, здатних стати міністрами; можна було повернути пана де Віллеля, можна було звернутися до пана Казимира Пер’є і генерала Себастіані. Я вже рекомендував цих двох королю, коли після падіння пана де Віллеля абат Фрессину запропонував мені посаду міністра освіти. Та ба: здібних людей король і його оточення боялися як вогню. Спонукувані надмірною любов’ю до посередностей, вони як навмисне відшукали найнікчемніших людців, які існували в той час, і, на сором Франції, надумали зробити їх головними людьми в державі. Вони відкопали пана Гернона де Ранвіля, який виявився, утім, найхоробрішим з усієї невідомої компанії; дофінові довелося благати пана де Шантелоза врятувати монархію.
Згідно з ордонансом про розпуск палати, вибори в округах треба було провести 23 червня 1830 року, а в департаментах – 3 липня; рівно двадцять сім днів відокремлюють цю дату від тієї, коли було підписано смертний вирок старшій парості Бурбонів.
Усі партії були в сильному піднесенні і схилялися до крайніх заходів: ультрароялісти хотіли наділити короля диктаторськими повноваженнями, республіканці мріяли про республіку, очолюваною директорією або конвентом. Вони почали випускати свою газету, яка називалася «Трібюн» і яка незабаром перевершила «Насьйональ». Здебільшого французи ще залишалися прихильниками законної монархії, але вимагали поступок і ослаблення влади двору; у душі кожного прокинулися честолюбні пристрасті, і кожен мріяв стати міністром; у грозу комахи плодяться з подвоєною швидкістю.
Ті, хто хотіли змусити Карла X стати конституційним монархом, вважали свою вимогу справедливою. Вони були переконані, що коріння королівської влади глибоке; вони забули про слабкість людини; монархія витримала б тиск, монархові це виявилося не під силу: нас загубила не установа, а людина.
8Нова палата. – Я їду у Дьєпп. – Ордонанси 25 липня. – Я повертаюся до Парижа. – Дорожні думки. – Лист пані Рекам’є
Новообрані депутати прибули до Парижа: двісті два з двохсот двадцяти одного були переобрані; опозиція налічувала двісті сімдесят голосів; прихильники уряду – сто сорок п’ять: король програв. Зазвичай у подібних випадках кабінет іде у відставку: Карл X наполіг на своєму, і це вирішило наперед державний переворот.
Я вирушив у Дьєпп 26 липня, на світанку того самого дня, коли були оприлюднені ордонанси. Я радісно тішився наперед побаченням з морем і не знав, що за мною по п’ятах іде страшна гроза. Я повечеряв і переночував у Руані, нічогісінько не відаючи і шкодуючи лише про те, що мені не вдасться відвідати Сент-Уанський собор і на пам’ять про Рафаеля і Рим стати навколішки перед прекрасною Дівою з музею. Назавтра, 27 липня, близько полудня я був уже в Дьєппі. Я зупинився в готелі, у номері, який найняв для мене пан граф де Буассі, мій колишній секретар посольства. Я перевдягнувся й пішов відвідати пані Рекам’є. Вікна її кімнати виходили на піщаний берег моря. Я провів у пані Рекам’є кілька годин; ми розмовляли, поглядаючи на хвилі. Раптом на порозі з’явився Іасент із листом, який отримав пан де Буассі; у ньому з великим захопленням повідомлялося про появу ордонансів. За мить у кімнату увійшов мій давній друг Балланш; він щойно прибув у диліжансі і привіз газети. Я розгорнув «Монітер» і, не вірячи своїм очам, прочитав офіційні повідомлення. Ще один уряд при здоровому розумі і твердій пам’яті вирішив стрибнути з вежі собору Паризької Богоматері! Я велів Іасенту знайти коней; мені треба було повернутися до Парижа. Близько сьомої вечора я сів до екіпажа, залишивши друзів у великій тривозі. Звичайно, чутки про можливий переворот ходили вже з місяць, але лунали так безглуздо, що ніхто не надавав їм значення. Карл X тішив себе королівськими ілюзіями: поглядам монархів завжди уявляється якийсь міраж, що спотворює предмети і малює на небі химерні краєвиди.
«Монітер» я взяв із собою. 28 липня, на світанку, я перечитав ордонанси і ще раз обміркував їх. Доповідь королю, що правила за вступ, уразила мене двома обставинами: з одного боку, зауваження про вади преси були
