Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан

Я в’їхав до Парижа під гуркіт гарматної і рушничної стрілянини і гул набату. Сьогодні вранці набат, як і раніше, гримить, але пострілів не чути; судячи з усього, повсталі збираються на силі і не складуть зброї доти, поки ордонанси не будуть скасовані. Ось найближчий наслідок (не кажучи про остаточну розв’язку) того клятвопорушення, яке вчинили міністри і в якому народ, – на перший погляд, небезпідставно – звинувачує короля.

Національні гвардійці, студенти Політехнічної школи – всі заплутані у хвилювання. Я ще ні з ким не бачився. Ви можете уявити, в якому стані застав я пані де Ш… Ті, хто, подібно до неї, пережили 10 серпня і 2 вересня, на все життя запам’ятали, що таке терор. Один з полків, п’ятий піхотний, уже перейшов на бік захисників Хартії. Поза всяким сумнівом, провина пана де Поліньяка дуже велика; його бездарність не може бути вибаченням; за відсутності державного розуму честолюбство злочинне. З чуток, двір – у Сен-Клу і готовий до від’їзду.

Не буду говорити Вам про себе; становище моє тяжке, але ясне. Я не можу зрадити ні короля, ні Хартію, ні законну монархію, ні свободу. Отже, мені нічого говорити і нічого робити; залишається лише чекати та оплакувати свою вітчизну. Бог знає, що ось-ось почнеться у провінціях; вже ходять чутки про повстання в Руані. Зі свого боку, Конгрегація озброїть вандейських шуанів. Від якої дрібниці залежить доля імперій! Один ордонанс укупі з шістьма міністрами, які не мають або таланту, або доброчесності, здатний перетворити країну зі спокійної і квітучої в нещасну і роздерту смутами».

До листа мого були додані два постскриптуми:

«Полудень.

Стрілянина відновилася. Судячи з усього, повсталі атакують Лувр, куди відступили королівські війська. Наш квартал також готується взятися до зброї. Йде мова про утворення тимчасового уряду, очолюваного генералом Жераром, герцогом де Шуазелем і паном де Лафаєтом.

Цілком імовірно, що я не зможу відправити цього листа, бо оголошено, що Париж у стані облоги. Королівськими військами командує маршал Мармон. Кажуть, що його вбито, але я цьому не вірю. Постарайтеся не хвилюватися аж занадто. Хай береже Вас Господь! Ми ще побачимося!

П’ятниця.

Цього листа було написано вчора; відправити його я не зміг. Усе скінчено: народ переміг; король робить поступку за поступкою, але справа, боюся, цим не обмежиться. Вранці я написав Його Величності. План життя мого на найближчий час мені ясний; я з радістю пожертвую собою. Ми поговоримо про це, коли Ви повернетеся до Парижа. Я сам віднесу цього листа на пошту і заразом подивлюся, що робиться в місті».

‹Події 26 і 27 липня; військові дії 28 липня: вранці цього дня король за наполяганням пана де Поліньяка оголошує Париж у стані облоги; події 29 липня: народ займає Тюїльрі›

Герцог де Мортемар прибув до Сен-Клу в середу 28 липня, о десятій вечора, щоб очолити швейцарську гвардію: король прийняв його лише наступного дня. 29 липня об одинадцятій ранку герцог спробував переконати Карла X скасувати ордонанси, але король сказав: «Я не хочу відправитися у возі на ешафот, як мій брат; я не відступлю ні на крок». Декілька хвилин по тому йому довелося відступити на ціле королівство.

Прибули міністри; у короля в цей час були панове Семонвіль, д’Аргу, Вітроль. Пан де Семонвіль розповідає, що він мав тривалу розмову з королем, і йому вдалося похитнути рішучість монарха, лише взявши його за серце переліком небезпек, що загрожують пані дружині дофіна. Він сказав королю: «Завтра опівдні у нас не буде вже ні короля, ні дофіна, ні герцога Бордоського». На що король відповів: «Додайте мені хоч би ще годинку». Я не вірю жодному слову з цієї розповіді. Хвастощі – наша національна вада: послухати будь-якого француза – то він найголовніша людина в будь-якій справі. Після пана де Семонвіля король прийняв міністрів; ордонанси були скасовані, міністерство розпущене, новим головою ради став пан де Мортемар.

Тим часом у столиці республіканці нарешті відшукали собі пристановище. Пан Бод (той самий, що воював з комісаром поліції в редакції «Тан»), никаючи містом, виявив, що Ратушу займають тільки двоє: пан Дюбур і пан Ціммер. Він одразу назвався посланцем тимчасового уряду, який ось-ось прибуде у свою резиденцію. Він покликав до себе чиновників з префектури і наказав їм взятися до роботи, як за пана де Шаброле. Там, де держава уподібнюється машині, святе місце порожнє не буває: негайно знаходяться охочі до будь-якої посади: той став секретарем, цей – командиром дивізії; той узяв на себе звітність, цей заходився роздавати посади і поділив їх між своїми друзями; знайшлися і такі передбачливі люди, які принесли в ратушу ліжка, щоб не йти звідси навіть уночі – а раптом трапиться вигідніше містечко. Пан Дюбур, який відтепер називався генералом, і пан Ціммер оголосили себе начальниками військового департаменту тимчасового уряду. Пан Бод, носій цивільної влади в цьому нікому не відомому уряді, узяв на себе ухвали та відозви. Тим часом на вулицях з’явилися афіші, що повідомляли про створення іншого республіканського уряду, до складу якого увійшли пани де Лафаєт, Жерар і Шуазель. Останнє ім’я не має нічого спільного з двома попередніми, тому згадка його викликала протест пана де Шуазеля. Цей старий ліберал, блідий, як смерть, але який не йде з життя, емігрант, який зазнав корабельної аварії в Кале, після повернення до Франції знайшов на місці рідної домівки попелище і задовольнився ложею в опері.

О третій годині дня нова звістка довершила сум’яття. Депутати, що були в Парижі, отримали повістку, в якій їм пропонувалося зібратися в Ратуші для обговорення найближчих дій. Мери повинні були повернутися до мерій, а помічників своїх прислати до Ратуші, щоб утворити дорадчу комісію. Повістка ця була підписана: Ж. Бод, від імені тимчасового уряду, і полковник Ціммер, за дорученням генерала Дюбура. Ця зухвалість трьох людей, що виступають від імені уряду, який існує тільки на папері, в афішках, ними ж розклеєних на стінах будинків, доводить, що французи створені для звершення революцій: вони, безперечно, природжені вожді, покликані вести за собою решту народів. Яке нещастя, що, позбавивши нас від подібної анархії, Бонапарт украв у нас свободу!

Депутати зібралися в пана Лаффіта. Пан де Лафаєт, згадавши 1789 рік, заявив, що бере на себе також командування національною гвардією. Заява його була зустрінута оплесками, після чого він вирушив до