Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Всі йдуть просто на екстрене віче. УРК.

Зала гула й шаруділа, немов вулик. Дві сотні старших гімназистів збудоражено перебалакувалися й перегукувалися з кінця в кінець. Мета надзвичайних загальних зборів зрозуміла всім. Репетюк, Теменко і Теплицький, зібравши довкола себе гурт, шушукалися и кутку. Воропаєв розглагольствував у натовпі п'яти— та шестикласників. Він обурювався і лютував. Хавчак, брати Крепковські та ще кілька шляхтичів стояли під стінкою, мовчазно й зневажливо схрестивши руки і ноги. Це була їхня звичайна поведенція — презирливо, схрестивши руки та ноги, мовчазно спертися на стінку. Вони причисляли себе до породи вищих людей.

На кафедру зійшов Каплун. Біля нього розмістилися інші члени комітету: Столяров, Піркес, Кружицький, Кабутаєв і Рябошапка. В залі стало абсолютно тихо.

Коротко Каплун поінформував про вчорашній інцидент учнів четвертого та п'ятого класів, які на параді не були. Потім він перейшов до суті справи. УРК — учнівський революційний комітет, — розглянувши й обговоривши вчорашні події на своєму екстреному засіданні сьогодні вранці, вбачив у цьому наявність двох не гідних громадян свободної Росії вчинків. Сформування окремого взводу та його дефілювання під окремим прапором є не що інше як розкол громадської єдності, отже, розбиття молодих сил революції. Принесення Репеткжом окремого прапора, тобто обдумана підготовка сепаратного виступу, не може бути розцінене інакше, як антигромадський, отже, в умовах свободної Росії, антиреволюційний вчинок. УРК ухвалив:

запропонувати всегімназичному вічу громадським осудом заплямувати поведінку Репетюка. З почесної посади заступника голови УРК Репетюка усунути.

Каплун скінчив.

В залі стояла тиша ще глибша, як перед початком Зала заніміла. Оце було так!..

На кафедру, перебігши проходом між парт, скочив Репетюк. Він був блідий, пенсне його тремтіло.

— Панове! — скрикнув він, і голос його був вищий і голосніший, як було б треба. — Я прошу вас мати на увазі, що дарма, що я член комітету і заступник його голови, а крім того, виходить, — він злісно посміхнувся, — також і підсудний, мене не було навіть покликано на це засідання комітету. Отже, — гукнув він, — я не голосував за таку постанову комітету!

— Я також не голосував! — гучно пробасив Рябошапка, роблячи крок уперед.

Зала тихо зашаруділа. Мимоволі, хто й зна чого саме, всі погляди кинулися на Кружицького. Він стояв поруч з Рябо-шапкою. Кружицький стенув плечима і криво всміхнувся:

— Я мусив скоритися більшості…

Тоді раптом вибухнув галас і шарварок. Всі заговорили враз. Всі закричали. Всі затупотіли ногами й застукали покришками парт:

— Єрунда!.. Що за деспотизм!.. Аж занадто!.. К чорту з такими постановами!

— Тихо, товариші! — вдарив долонею по кафедрі Каплун.

Всі стихли.

Тільки Воропаєв щось бурмотів у кутку біля погруддя Пушкіна. Гіпсові бюсти Пушкіна і Гоголя покинули свої розкішні мармурові п'єдестали в вестибюлі мужської гімназії і прийшли за нами сюди, в приміщення гімназії жіночої. На поганеньких дерев'яних підставках розмістилися вони скромненько обабіч дверей до цього найбільшого класу-зали. Воропаєв сів на останню парту. Пушкін стояв поруч з ним. Відкинувшись, Воропаєв сперся Пушкіну на груди. Він буркотів безперестанку, незадоволено, але не вголос.

— Тихо, товариші! — крикнув Каплун. — Я прошу мати на увазі, що постанову цю ухвалили не випадкові зайди з вулиці, а учнівський революційний комітет який ви самі й обрали!.

— Ну й комітетик ми собі обрали, — не вголос, але чутно пробурмотів Воропаєв.

Каплун підвищив голос, щоб заглушити це бурчання.

— І цей комітет, товариші…

— Геть комітет, раз він такі постанови ухвалює!

Це зарепетував Кашин.

— Геть! — загорлав мовчазний Теменко.

— Ф'юююю! — пронизливо засвистів Туровський, застромивши два пальці між зубів.

Каплун зблід і трохи відступився. Він підніс руку вгору.

— Звичайно, товариші, ви в праві вибрати собі другий. І я мушу заявити…

— Ні! — розітнулося раптом від стінки. — О ні! Для чого ж другий? — то подав голос котрийсь із братів Кремлівських. — Для чого ж вибирати знову другий комітет? Адже українці та поляки в комітеті не голосували за таку ідіотську постанову. Для чого ж нам їх переобирати?

— Ви хочете сказати… — спалахнув Каплун.

— О так, прошс пана, я хочу сказати саме це! — Кремлівський відрубав ці слова і одвернувся, ще тісніше стуливши руки на грудях. Його брат і Едмунд Хавчак точнісінько повторили всю його міміку, немовби оці слова сказали саме вони.

Каплун для чогось надів кашкет і почав застібати шинель. Пальці хибили, і ґудзики не застібалися.

— Дійсно! — раптом вирвався Воропаєв. — Щось вони починають уже порядкувати не тільки справами нашого комітету, а й взагалі України!

На мить стало тихо. Хто? Воропаєв? Про кого? Про Україну?

— Насильство! Деспотизм! — зарепетував Кашин.

— Вони хочуть собі на користь обернути свободную Росію?

Воропаєв зірвався, розмахом руки закликаючи його послухати:

— Дійсно! Яке вони мають право утискувати волю українців? Це чортзна-що!

І знову на секунду стало тихо. Надто несподівані були слова Воропаєва.

Гвалт вибухнув ще і виплеснувся за всякі межі ймовірності. Каплун підняв комір шинелі і насунув кашкет на ніс. Немовби комір і кашкет могли відгородити його.

За шибкою дверей в коридорі маячило широке круглясте обличчя. То височів Богуславський. Йому вхід на учнівські збори був заборонений. Але він сумлінно виконував свої інспекторські обов'язки. Тепер він виконував їх мовчки.

Він ні на кого не