Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Це містер Кері, Бетті, — відрекомендував гостя Ательні.

— Що за примха приводити його сюди? Що він про нас подумає?

Бетті була вбрана в брудний фартух, рукави бавовняної сукні були закасані вище ліктів, а у волоссі стирчали папільйотки. Місіс Ательні була кремезною жінкою, на добрих три дюйми вищою за свого чоловіка, світловолосою, з синіми очима і добрим обличчям; колись вона була красунею, але пережиті роки і народження дітей зробили її огрядною й гладкою; сині очі вицвіли, шкіра загрубла й почервоніла, волосся втратило свій колір. Жінка випросталася, витерла руку об фартух і простягнула її.

— Ласкаво просимо, сер, — повільно вимовила вона, і її акцент видався Філіпові навдивовижу знайомим. — Ательні казав, що у шпиталі ви були до нього дуже добрим.

— Тепер час познайомити вас із нашим поголів’ям, — озвався Ательні. — Це Торп, — чоловік вказав на хлопчика з круглими щічками і кучерявим волоссям, — мій старший син, нащадок усіх титулів, статків та боргів родини. Це Етельстан, Гарольд, Едвард, — перерахував господар, вказуючи пальцем на трьох менших хлопчиків, рум’яних, здорових та усміхнених, хоча всі вони знічено опустили погляди на тарілки, коли Кері, усміхаючись, подивився на них. — Тепер по порядку дівчатка: Марія дель Соль…

— Мармиза, — пояснив один із молодших хлопчиків.

— Твоє почуття гумору недорозвинене, синку. Марія де лас Мерседес, Марія дель Пілар, Марія де ла Концепціон, Марія дель Розаріо.

— Я називаю їх Саллі, Моллі, Конні, Розі та Джейн, — додала місіс Ательні. — А тепер, Ательні, йди собі до своєї кімнати, обід принесуть туди. Потім я трохи вмию дітей і дозволю їм зазирнути до вас.

— Люба, якби я обирав ім’я тобі, назвав би тебе Марія Мильна Піна. Ти завжди знущаєшся над цими бідолахами зі своїм милом.

— Йдіть уперед, містере Кері, інакше я ніколи не змушу його сісти і з’їсти вечерю.

Ательні та Кері влаштувалися у велетенських монастирських кріслах, і Саллі принесла їм дві тарілки з ростбіфом, йоркширський пудинг, печену картоплю і капусту. Ательні дістав з кишені шестипенсовик і відправив дівчинку за глечиком пива.

— Сподіваюся, ви не накривали тут стіл через мене, — озвався Філіп. — Я б залюбки пообідав разом із дітьми.

— О, ні, я завжди їм на самоті. Мені подобається ця старовинна звичка. Не думаю, що жінкам слід сидіти за столом із чоловіками. Це заважає розмові, до того ж, переконаний, це шкодить їм самим. Потім у них у голові з’являються ідеї, а ідеї ніколи не дають жінкам спокою.

І гість, і хазяїн їли з неабияким апетитом.

— Ви колись куштували такий йоркширський пудинг? Ніхто не вміє готувати його так, як моя дружина. Ось у чому перевага шлюбу з простолюдинкою. Ви ж помітили, що вона не леді.

Це було незручне запитання, і Філіп не знав, як на нього відповісти.

— Я про це не замислювався, — пробелькотів він.

Ательні розреготався. Сміх у нього був дивовижно радісний.

— Ні, ніяка вона не леді навіть близько. Її батько був фермером, а вона ніколи не переймалася тим, що не знає літературної мови. Ми мали дванадцятеро дітей, дев’ятеро з них вижили. Я казав цій жінці, що час зупинитися, але вона вперта, та й уже звикла до цього. Думаю, вона не зупиниться, поки не народить двадцять душ.

У ту мить повернулася Саллі з глечиком пива, налила склянку Філіпові, а потім обійшла стіл, щоб налити трохи батькові. Ательні обійняв її за талію.

— Ви колись бачили таку гарненьку міцну дівчинку? Їй лише п’ятнадцять, а виглядає на двадцять. Подивіться на її щічки. За ціле життя жодного дня не хворіла. Той, хто з нею побереться, буде справжнім щасливчиком, чи не так, Саллі?

Саллі вже звикла до батькових виявів почуттів і слухала його з легкою повільною посмішкою, не надто соромлячись, але її стриманість була дуже привабливою.

— Батьку, зараз обід вистигне, — сказала вона, випручавшись із його обіймів. — Покличете, коли захочете пудинг, гаразд?

Саллі залишила чоловіків наодинці, й Ательні, піднісши до рота олов’яний кухоль, зробив великий ковток.

— Присягаюся, на світі немає нічого кращого за англійське пиво, — сказав він. — Подякуймо Богові за прості насолоди — ростбіф, рисовий пудинг, гарний апетит і пиво. Колись я був одружений з леді. Господи! Ніколи не одружуйтеся з леді, мій хлопчику.

Філіп засміявся. Ця сцена його розважала: маленький чоловічок у химерному одязі, кімната з панелями на стінах та іспанськими меблями, англійська їжа — в усьому цьому була якась вишукана невідповідність.

— Ви смієтеся, мій хлопчику, і не можете уявити собі шлюб із гіршою за вас дівчиною. Ви хочете, щоб дружина була вам інтелектуальною рівнею. Ваша голова напхом напхана ідеями про дружбу в подружжі. Брехня і дурниці, мій хлопчику! Чоловік не хоче говорити з дружиною про політику, гадаєте, мене обходять погляди Бетті на диференційні рівняння? Чоловік хоче дружину, котра готуватиме йому вечерю і виховуватиме дітей. Я був одружений із різними жінками і знаю це з власного досвіду. Давайте попросимо пудинг.

Він ляснув у долоні, й незабаром до кімнати увійшла Саллі. Коли дівчинка забирала тарілки, Філіп спробував підвестися, щоб допомогти їй, але Ательні зупинив його.

— Залиште цю справу їй, мій хлопчику. Вона не хоче, щоб їй заважали, чи не так, Саллі? І вона не вважатиме нечемністю, якщо ви сидітимете, поки вона стоїть і чекає. Їй начхати на все це лицарство, еге ж, Саллі?

— Так, батьку, — скромно озвалася дівчина.

— Ти розумієш, про що я кажу, Саллі?

— Ні, батьку, але я знаю, що мамі не подобається, коли ти лаєшся.

Ательні божевільно розреготався. Саллі принесла тарілки з рисовим пудингом, соковитим, жирним і запашним. Ательні з апетитом накинувся на нього.

— Один із законів цього будинку каже, що недільний обід у нас незмінний. Це наш ритуал. Ростбіф і рисовий пудинг п’ятдесят неділь на рік. У Великодню неділю ягнятина з зеленим горошком, а на Михайлів день смажена гуска з яблучним соусом. Так ми бережемо народні традиції. Коли Саллі вийде заміж, вона забуде безліч премудростей, яких я її навчив, але ніколи не забуде, що слід щонеділі їсти ростбіф і рисовий пудинг, аби бути щасливим і в гарному гуморі.

— Покличете, коли захочете сиру, — байдуже кинула Саллі.

— Знаєте легенду про зимородка? — поцікавився Ательні; Філіп уже звик, що чоловік увесь час перестрибує з однієї теми до іншої. — Коли самець летить над морем і стомлюється, самичка підхоплює його знизу і несе на своїх міцних крилах. Саме цього