Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Поки я сиділа зі схрещеними на грудях руками й надутими губами, погано зображуючи ображену дитину, Сем продовжував, повністю зосередившись на ділі. Він ширше розставив свої ноги, щоб забинтована литка була у вільному доступі, і повільно шар за шаром знімав бинт, періодично поглядаючи в мій бік. Від обережності його рухів я навіть пом'якшала, так і спостерігаючи за його діями.

Сама того не розуміючи, я впіймала себе на черговому розгляданні хлопця. На ньому була вільна чорна майка та темно-сірі спортивні шорти. Ну що ж, тіло в нього однозначно було на тверду десятку, з урахуванням того, що максимум у шкалі — десять. Шкіра Сема пристойно відливала бронзою завдяки всім цим дням, проведеним під сонцем, а м'язи рук, які перекочувалися під нею при кожному русі, все більше привертали увагу.

У якийсь момент погляд зачепився за чорний рядок, який злегка виглядав з-під майки на лівій лопатці Сема. Невже в такого пай-хлопчика є татуювання?

«А він сповнений загадок!» — промайнуло в моїй голові.

Інтерес узяв гору, і я присунулася ближче, щоб побачити напис. І що? Звісно ж, мій суперідіотський вчинок привернув увагу Сема. Він відкинувся на спину й подивився на мене. Між нашими обличчями було не більше десяти дюймів, через що в мене перехопило подих. Чесне слово, перехопило. Сем же, не виражаючи жодної емоції, дивився мені просто у вічі.

Тихо прочистивши горло, хоч він і так усе помітив, я сказала:

— Мені стало цікаво.

Не почувши нічого у відповідь, навіть уїдливого коментаря, я повернулася на вихідну позицію, притулившись плечем до спинки сидіння. Ну а Сем, звичайно, повернувся до бинтів. Але, знявши останній шар і прибравши його на килимок під ногами, він усе ж таки сказав:

— Alea iacta est.

— Латинь? — пожвавішала я, що Сем таки пішов на контакт. — І що це означає?

— Так, латинь, перекладатися як «жереб кинуто», — усміхнувшись куточками губ, відповів він.

Продовження історії не було, що зовсім не вгамувало мій інтерес. Ну вже ні, я так просто не могла здатися.

— А зараз той самий момент, коли ти розповідаєш цікаву історію, — сказала я, трохи подавшись уперед.

Сем хмикнув і на його обличчі з'явилася повноцінна усмішка. Але все, що я почула, було це:

— Мені треба протерти опіки серветками. Однозначно буде неприємно, тому постарайся не дивитися. Добре?

Він уникав відповіді? Ох, красунчик не знав, що таке ніколи не спрацьовувало зі мною.

— А ти відволічи мене, — почала я, схиляючись ще ближче. — Наприклад, цікавою історією про латинську фразу «жереб кинуто», — закінчивши, я пограла бровами.

Побачивши моє обличчя, Сем засміявся. От же несправедливість-то яка, у нього навіть сміх був привабливим. Трохи тягучим, низьким і водночас м'яким.

— Розкажу, якщо зізнаєшся, коли буде боляче. Домовились?

Переможно всміхаючись, я кивнула.

— Ну що ж, вважається, що цю фразу сказав Гай Юлій Цезар під час переходу прикордонної річки Рубікон на Апеннінському півострові. — Починаючи свою розповідь, Сем обережно протирав опіки вологою серветкою. — Хоча в інших джерелах стверджується, нібито фраза насправді була озвучена грецькою, але сенс усе одно той самий. Після цих слів Цезар вступив на територію північної Італії, розпочавши цим тривалу Громадянську війну.

— А до чого тут ця фраза? — з цікавістю спитала я.

— Справа в тому, що фактично Цезар йшов на певний ризик, оскільки мав невелику кількість відданих йому легіонів поблизу Риму. Він не був упевнений у своїй перемозі, наступаючи на Італію, але не здався.

Шкода, що в моїй школі вчитель історії не розповідав коротко й по суті, при цьому дуже цікаво. Та і взагалі, містер Потерсон не був таким красенем, як хлопець поруч.

— Хм, я так розумію, переміг Цезар?

— Так, ти правильно розумієш. Ризик виправдав себе, що згодом допомогло йому стати диктатором.

Після сказаного я задумалася, хоча буквально щойно тішилася, сподіваючись на перемогу Цезаря.

— А яке значення має ця фраза? — ловлячи погляд Сема, спитала я.

— Ця фраза говорить про безповоротність рішення, про крок, який не допускає відступу, повернення до минулого, — відповів він, зосередившись на своєму занятті.

Спостерігаючи за Семом, я поринула в думки, намагаючись зрозуміти, що ця фраза означала саме для нього. Може, він зробив щось погане, але виправдовував себе цією історією про Цезаря? Ні, нісенітниця, я сумнівалася, що Сем взагалі був здатний зробити комусь погано. Я знала його кілька днів, але за цей короткий період часу він дбав про мене більше, ніж рідні батьки за шістнадцять років.

— І справді спрацювало, ти не скаржилася на біль, — вириваючи мене з думок, промовив Сем і відкрив тюбик із маззю.

— А ти ще маєш татуювання? — знову запитала я.

— Мазь не приносить дискомфорту, тому історія, щоб відволікти, тут не потрібна.

Варто було б звикнути, що усмішка завжди змінювалася серйозним виразом обличчя. Але мій упертий характер не дозволяв поступитися.