Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Щось сталося? — запитавши у відповідь, він зупинився й пильно подивився на мене.

Я кинула погляд на друзів, які прямували до машин, і затрималася на Вікі. Залишалося тільки сподіватися, що вона не розізлиться на мене, але їм точно треба було поговорити. У моїй присутності це не могло статися, тому заспокоївши себе, що прийняла вірне рішення, я відповіла Сему:

— Ні, у мене все добре, а ось що в тих двох... — смикнувши підборіддям, промовила я, не закінчивши речення.

Сем задумливо  закивав, спостерігаючи, як наші друзі вже сідають по машинах.

— Іншим скажемо, що я попросив тебе поїхати зі мною, — нарешті заговорив він і рушив уперед, залишаючи мене приголомшеною від почутого стояти на місці.

Цього разу я не встигла поринути в роздуми, аналізуючи слова Сема. Зі ступору мене вивів гучний гудок машини, за кермом якої сидів Джеймс.

— Красунечко, сідай, підвезу, — через вікно весело гукнув він, перекрикуючи шум мотора.

Не промовивши жодного слова, я залізла в салон, сівши ззаду водія.

Надворі було справжнє пекло. Якщо вчора мені здавалося, що гірше не може бути, то сьогодні я зрозуміла, як помилялася. Я почувала себе сосискою на грилі, а бинт на правій нозі тільки підливав олії у вогонь, на якому я смажилася живцем. Після того як Сем учора ретельно забинтував мою ногу, ніби готував мумію фараона для гробниці, я так і не заглядала, що там відбувається, але свербіж просто зводив із розуму.

Нахилившись і злегка погладивши ногу долонею, щоб хоч якось угамувати дискомфорт, я зробила тільки гірше.

— Свербить? — Від бойового поранення мене відволік Сем, уважно дивлячись на мою ногу.

— Не знаю, що там відбувається, але таке враження, ніби медуза відклала свої яйця й тепер дитинчата рвуться назовні, — роздратовано відповіла я.

— Ти ж розумієш, що це неможливо? — Серйозний тон хлопця викликав у мене усмішку.

— А ти ж розумієш, що «блондинка» це лише колір волосся?

Я знала, що Сем не любить, коли я відповідаю питанням на питання, але мені подобалося спостерігати за його реакцією.

На мій подив, він промовчав і з зітханням відвернувся до вікна. Але не встигла я навіть сказати, що пожартувала, як Сем повернувся й потягнувся за аптечкою, що лежала ззаду.

— Потрібно поміняти бинт. Давай сюди ногу, — сказав він, поплескавши себе по лівому стегну.

От чесне слово, на якийсь час я, здається, випала з реальності. Немов розумово відстала, які, напевно, виглядають у подібні моменти привабливіше, я витріщилася на стегна Сема, прокручуючи в голові сказане ним. Залишалося тільки сподіватися, що він не думав, ніби я дивлюсь на щось інше.

— Гей, не бійся. Мазь досить масляниста, так що боляче не буде, — з м'якістю, невластивою йому, сказав Сем, а потім узяв мене за щиколотку, підняв ногу й опустив на своє стегно.

По-моєму, навіть у кріслі гінеколога поза приємніше, ніж та, у якій я опинилася. На розтяжку я не скаржилася, але з боку це точно виглядало дуже безглуздо.

Сподіваюся, Сем не читав думки, від яких я б почервоніла, хоч і не вміла цього, бо він якимось дивом здогадався й підняв другу ногу, роблячи мою позу не такою ідіотською.

— Стоп! — мої мізки відновили здатність думати і прокрутили в голові останні слова Сема. — Що значить масляниста? Це ти зараз до чого?

Почувши низку моїх запитань, він злегка всміхнувся. Якщо спочатку «перебинтувати» не викликало в мене занепокоєння, то тепер почало.

— Джесс, у вас є вологі серветки? — запитав Сем мою подругу, яка сиділа спереду.

— У машині дівчат таке завжди є, — прощебетала та, дістала з бардачка потрібну річ і передала назад.

— Ти не відповів на питання, — нагадала я.

— Власне, відповідь питанням на питання не вважається відповіддю. Так що один-один, — заперечив Сем, дістаючи з кишені шортів мазь, якою вчора обробляв мені ногу.

— Ти її із собою носиш чи що? — спитала я, продовжуючи хмуритися через нерозуміння, що мене чекає далі.

— Якщо я наніс мало мазі, то в місцях, де сильні опіки бинт міг присохнути. Зніматиму обережно, але ти відразу ж кажи, якщо відчуєш дискомфорт, — сказавши це, Сем почав розбинтовувати рану. — І якщо тебе так цікавить мазь, то до твого відома, я купив її кілька хвилин тому, причому ти стояла поруч. Але уважність ти не хвалишся, так? — запитавши, він підняв погляд на мене.

— Це ти зараз на що натякаєш, га? — Я не знала, що Сем хотів сказати, але мені це вже не подобалося.

— Моллі, ти не помітила величезну фіолетову медузу поруч, а зараз питаєш, про що я?

Знову цей серйозний вираз обличчя. Іноді він так страшенно бісив мене, що хотілося гарненько стукнути.

— Ой, не починай знову, — буркнула я, схрестила руки на грудях і привалилася боком до спинки сидіння. — Поводишся немов моя матуся, хоча рідний, до речі, до мене не було діла.

— Чорт, ви ніби стара подружня пара, — озвався Джеймс, голосно сміючись над своїми ж словами.

Ніхто з нас двох нічого не відповів на жарт, знаючи, що без толку.