Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

І чому вони так швидко помирилися? Дивовижно!

Коли машина різко рушила з місця, салон автомобіля залив басистий сміх Джеймса. Не сперечаюся, від слів подруги навіть я засміялася. Чесно кажучи, було приємно бачити її такою розслабленою та веселою з кимось, крім нас із дівчатами.

Якийсь час ми їхали в повній мовчанці, яка цього разу була комфортною. Джессіка постійно перемикала радіостанції, шукаючи щось веселе, а я зрідка поглядала в бік Сема, намагаючись розгадати, про що він думає. Його руки так і лежали на моїх ногах, але сам же він не намагався завести розмову. З одного боку, мені хотілося прибрати ноги й ніби маленька дитина ображено надути губи. А з іншого боку, я розуміла, що такий приємний для мене момент міг більше не повторитися.

— І чому ж ти можеш мене навчити? — все-таки спитав Джеймс, зі смішинкою в очах поглядаючи на мою подругу.

— Наприклад, як не бути очевидним бабієм, — з посмішкою відповіла Джесс, нарешті зупинившись на станції, що крутила класичний рок.

— І що видає в мені, як ти сказала, очевидного бабія?

Як мені здалося, після слів моєї подруги Джеймс напружився. Та і його питання пролунало без колишнього запалу.

— Дай вгадаю, — трохи гордовито почала Джесс. — Напевно, одягаєшся за останнім писком моди, причому все це тобі личить, і ти це знаєш, — зробивши паузу, подруга загнула один палець прямо в хлопця перед носом. — Робиш тільки сучасні стрижки і, напевно, у якогось популярного майстра. — Другий палець. — Від одного погляду дівчата готові стрибнути у твоє ліжко, і ти користуєшся цим на повну. — Загинаючи третій палець, Джесс перервалася лиш на мить, щоб подивитися на реакцію Джеймса. — А їздиш на старій, але, напевно, крутій колекційній машині. Чотири! Що зі сказаного було неправдою? — запитавши, подруга спочатку помахала пальцями в Джеймса перед носом, а потім притулилася боком до сидіння.

Так, щодо дістати ближнього свого, не соромлячись у висловлюваннях, Джессіці не було рівних.

— Все прямо в ціль, жінко. Але це лише говорить про те, що ти явно помітила мою приголомшливу привабливість і вже потрапила під її дію, — так само гордовито відповів Джеймс, та в його голосі було ще щось, але я не могла зрозуміти, що саме.

Мабуть, варто було переглянути свою думку щодо уїдливих фраз і першості Джесс. У неї з'явився гідний суперник!

— Значить, вирішив помудрувати? — запитала вона Джеймса.

— Так точно, жартувати ж мені не можна, — нехарактерним рівним тоном, відповів той.

Уже можна було не сумніватися, що висловлювання Джессіки зачепили його. Ще і як зачепили. І, здається, це помітила не лише я. На якийсь час подруга замовкла й наче як задумалася. Коли на обличчі Джесс з'явилася усмішка, яку мені було видно наполовину, я зрозуміла, що мовчки доїхати до табору вже не вийде.

— Якщо ти такий розумний, то скажи, скільки потрібно психіатрів, щоб поміняти лампочку? — подруга звернулася до Джеймса.

— Не знаю, — миттєво озвався хлопець, навіть не задумавшись.

— Господь Всевишній, невже його можна було заткнути раніше? — театрально заголосила Джесс, піднявши руки вгору, наче справді зверталася до когось.

Джеймс нічого не відповів, тільки тяжко зітхнув і відкинувся на сидінні. Вирішив ігнорувати? Даремно! Її це дратувало більше, ніж мене.

Відстебнувши ремінь безпеки, Джессіка з ногами залізла на сидіння просто у в'єтнамках. Пісок не бруд, але я все одно хотіла зробити зауваження подрузі, та вона була надто зайнята хлопцем поряд.

— То я тебе образила чи як? — спитала вона, нахиляючись ближче до нього.

— Джессі, мене ніхто не може образити, повір, — пом'якшившись, відповів Джеймс. — Сядь назад і пристебнися.

— Спочатку скажи, скільки потрібно психіатрів, щоб поміняти лампочку, — не вгавала Джессіка.

— Не знаю. Скільки? — явно повеселішавши, спитав Джеймс.

— Один, але лампочка має хотіти помінятися.

— Щоб його, жінко, виходь за мене, — стримуючи сміх, сказав хлопець. — Ти розумієшся на крутих жартах.

Лише на секунду повисло мовчання, а потім салон машини наповнив сміх. Насправді жарт був дивним, але я чомусь засміявся. Може, через тих двох, що сиділи попереду? Вони мало не плакали, так їм було смішно. На мій подив, навіть Сем хмикнув, а на його обличчі з'явилася легка усмішка.

Решту шляху я спостерігала за сусідом, повернувшись на правий бік. Ну а що? Він усе одно дивився у вікно й мене повністю ігнорував. Джеймс і Джессіка мовчали, а тишу в машині порушували тільки соло гітари Ангуса Янга та шикарні ритми ударних Кріса Сленга.