Білі зуби - Зеді Сміт

— Мені це смішним не здається, Айрі.

— А я й не сміюсь, Джойс.

Джойс відбатувала ще один шматок сиру, віддерла два шматки хліба і зліпила все це в сендвіч.

— Факт полягає в тому, що обидва хлопці мають психологічні проблеми, і те, що Міллат не хоче бачити Маджіда, цьому не зарадить. Це тільки засмучує його. Вони розділені своїми релігіями, своїми культурами. Ти собі хоч можеш уявити травму?

Айрі пошкодувала, що не прислухалася уважніше до пророцтв Маджіда, Айрі дуже захотілось, щоб Маджід говорив до неї, говорив до неї. Тепер би вона мала, принаймні, чим боротися із Джойс. Бо якщо ви уважно слухаєте пророків, то одержуєте зброю. Природа близнюків. Мільйонний знак числа пі (чи нескінченні числа мають початок?). І найбільше — подвійне значення слова «розділитися». Може, Маджід знав, що було більш травматичним — розділити чи звести докупи?

— Джойс, а чому б тобі не хвилюватися про власну сім’ю — для початку? Просто для зміни теми. Наприклад — Джош. Коли ти останній раз бачила Джоша?

Верхня губа Джойс завмерла.

— Джош у Гластонбері.

— Ага. Гластонбері — це я вже два місяці чую.

— Він трохи подорожує. Він так сказав.

— А з ким він? Ти про цих людей взагалі нічого не знаєш. Чому б тобі про це не турбуватися і перестати вставляти свого хріна в чужі справи?

Джойс навіть не почухалася. Важко уявити, як часто їй доводилося мати справу із підлітковою грубістю останнім часом; вона так часто наражалася на це — з боку своїх дітей чи чужих, що лайливе слово чи жорстоке зауваження вже не могли її дістати. Вона просто їх відмітала.

— Причина, з якої я не хвилююся про Джоша, і ти це чудово знаєш, — сказала Джойс, широко посміхаючись і застосовуючи чалфенівські зверхньо-повчальні інтонації, — в тому, що він просто потребує трохи більше уваги. Так, як, наприклад, ти оце зараз. — Це абсолютно природно для добре освічених дітей середнього класу так поводитися в цьому віці. — На відміну від багатьох людей, які тепер намагалися уникати беззастережного вживання словосполучення «середній клас», Джойс не бачила в цьому проблеми. У чалфенівському лексиконі середній клас означав спадкоємців Просвітництва, будівничих держави добробуту, інтелектуальну еліту і джерело культури. Де вони вишпортали цю ідею, сказати важко. — Але ці підлітки швидко повертаються до норми. Я абсолютно спокійна за Джошуа. Він просто повстає проти свого батька, і це минеться. Але в Маджіда справжні проблеми. Я дослідила це, Айрі. І знайшла багато ознак. Можу тобі прочитати.

— Ну, ти могла прочитати їх не так, — парирувала Айрі, бо битва вже починалася, Айрі це відчувала. — Маджід у порядку. Я щойно з ним говорила. Він просто майстер дзену. Він офігезно спокійна людина, скажу тобі. Він собі працює з Маркусом — і від цього його пре, і він цілком собі щасливий. Давай краще будемо всі практикувати політику невтручання в справи одне одного? Laissez-fair? З Маджідом усе добре.

— Айрі, люба, — сказала Джойс, відсуваючи її та присуваючись ближче до телефона. — Чого тобі ніколи не зрозуміти, то це того, що люди не є нормальними. Було б чудово, якби всі були такими, як твій батько, який навіть тоді не почухається, якщо йому стеля впаде на голову. Але більшість людей так не можуть. Маджід і Міллат мають межову поведінку. Це все добре, сказати «лессе-фер» і робити з цього приводу розумну міну, але в результаті Міллат рухається до катастрофічної проблеми через цих фундаменталістів. Катастрофічної проблеми. Я вже спати не можу, так за нього хвилююсь. Ти ж читала про ці натовпи в газетах… І це також призводить до величезного психічного напруження в Маджіда. А тепер — ти що, хочеш, щоб я сиділа, склавши руки і дивилась, як вони відриваються одне від одного, тому що їхні батьки — ні, я вже це скажу, бо це правда, — бо їхнім батькам це все по барабану? Я просто всім серцем бажаю цим хлопцям добра, і ти, як ніхто на світі, знаєш про це. Вони потребують допомоги. Я щойно проходила повз ванну, і там сидить Маджід — у джинсах! Ага. Це нормально? Тож, — резюмувала Джойс спокійно, наче корова, яка жує жуйку, — я вже можу відрізнити травмовану дитину від здорової.

— Місіс Ікбол? Це Джойс Чалфен. Місіс Ікбол? Я вас ясно бачу. Це Джойс. Нам справді треба поговорити. Можете… ммм… відчинити?

Так, вона могла. Теоретично вона могла. Але в цій атмосфері екстреми, в якій її сини воювали і життя розсипалося на несумісні клапті, Алсана мусила була вибрати власну тактику. Вона затялася мовчати, бойкотувати слова і налягати на їжу (голодування-навпаки: треба ставати більшим, щоб залякати ворога), і тепер вона додала до цього сидячий протест.

— Місіс Ікбол… тільки п’ять хвилин вашого часу. Маджід дуже засмучений з цього всього. Він хвилюється за Міллата, і я також. Тільки п’ять хвилин, місіс Ікбол, прошу вас.

Алсана не підвелася з місця. Вона продовжувала шити, пильнуючи чорну нитку, як та рухалася туди-сюди, натискаючи педаль «Зінгера» так люто, ніби давала шенкеля коневі, якого хотіла змусити галопувати, поки ще не сіло сонце.

— Ну, ти б могла принаймні її впустити, — втомлено сказав Самад, вийшовши з вітальні, де наполегливість Джойс завадила йому додивитися «Старі шляхи». (Окрім «Справедливості», зі старим чесним арбітром Едвардом Вудвардом, це була його улюблена передача. Він п’ятнадцять років провів перед телевізором, чекаючи на мить, коли якась домогосподарка з лондонських кокні витягне з кишені брелок з Мангалом Панде. О, місіс Вінтерботтом, це справді просто неймовірно. Ми з вами маємо обріз рушниці, яка належала… Він сидів з телефонною слухавкою в руці на випадок того, що колись так і