Білі зуби - Зеді Сміт

— Дивний спосіб вчити поваги, якщо ви не проти, щоб я висловила свою думку.

— Я проти! Я проти! Що ви про це знаєте?

— Тільки те, що бачу. І я бачу, що Міллат має багато душевних шрамів. Ви, може, не знаєте, але я оплачую Міллатові сесії з моїм аналітиком. І я вам скажу, Міллатове душевне життя, його карма, я думаю, ви так це називаєте по-бенгальськи, — цілий світ його підсвідомого виказує серйозну хворобу.

Справді, проблема з Міллатовим підсвідомим (і йому не треба було Марджорі, щоб сказати це) полягала в тому, що воно було розщепленим. З одного боку, він зі шкіри ліз, щоб жити, як Гіфан і йому подібні. Для цього йому потрібно було дотримуватися чотирьох принципів:

Бути аскетичним у своїх звичках (врізати випивку, наркоту, дівок).

Завжди пам’ятати про славу Мухаммедову (мир Йому!) і про всемогутність нашого Творця.

Повністю усвідомлювати принципи ХВІ та Корану.

Очистити себе від спокус Заходу.

Він знав, що він найбільший за масштабом експеримент ХВІ, і йому хотілось не втратити обличчя. Три перших пункти йому давались. Він час від часу відмовлявся від цигарки, інколи відставляв гальбу «Гіннеса» (щиріше не скажеш), але що йому справді йшло, так це відмова від чортової травки і спокус плоті. Він більше не бачився ані з Александрою Андрузер, ані з Поллі Гугтон чи Розі Дью (хоч інколи заскакував під ковдру до Тані Чапмен, маленької рудулі, яка розуміла глибину його делікатної дилеми і робила йому мінет без того, щоб він до неї торкався. Це, втім, усе ж було взаємовигідним співробітництвом: Таня була дочкою судді й діставала неабияке задоволення від того, що тримала старого козла в страху, а Міллатові потрібна була еякуляція без жодної видимої його участі. З духовного боку він вважав Мухаммеда (мир Йому!) крутим чуваком, справжнім пацаном, і він перебував у страху Господньому, в прямому розумінні слова: жах, страх, трепет, мало не вкакатися, і Гіфан казав, що так і має бути. Міллат усвідомлював, що його релігія не засновувалася на вірі — не так, як у християн, євреїв і всіх решти, — його релігія була такою, яку можна було довести, і для цього потрібні були кращі голови. Він усвідомлював ідею. Але, на жаль, сам Міллат до кращих голів не належав, не належав він навіть до голів зі здоровим глуздом; інтелектуальні докази і спростування йому не давались. Однак він розумів, що покладатися на сліпу віру, так, як це робив його батько, не можна. І ніхто не міг закинути йому, що він не докладав до справи всіх зусиль. ХВІ цього було достатньо. Вони були цілком задоволені його сильним боком — подачею речей. Презентацією. Наприклад, якщо у Віллесденькій бібліотеці до стелажа ХВІ підходила нервова на вигляд жінка і запитувала про віру, Міллат перегинався через стіл, брав її за руку і казав: «Не віра, Сестро. Тут йдеться не про віру. Подаруй п’ять хвилин свого часу братові Ракешу, і він раціонально доведе тобі існування Творця. Коран — це науковий документ, свідчення думки. Подаруй п’ять хвилин свого часу, Сестро, якщо тобі не байдуже твоє майбутнє». І на додачу до цього він зазвичай продавав їй двійку касет («Війна ідеологій» та «Хай стережуться мудреці»), по два фунти кожна. А в окремих випадках навіть дещо з їхньої літератури, якщо він був того дня у повній формі. Це справляло неабияке враження на ХВІ. Так недовго, і вже так потужно. І, як на найменш ортодоксальну програму прямої дії у ХВІ, Міллат був дуже до місця, він був їхнім цінним надбанням, завжди на передовій, перший, хто кинеться у священну бійку, спокійний, як чорт, у критичний момент, чоловік-дія, як Брандо, як Пачіно, як Ліотта. Але поки Міллат думав про це, стоячи в коридорі маминого будинку, його серце опустилося. Бо тут якраз і була проблема. Номер чотири. Очистити себе від Заходу.

Звісно, він знав, знав, що найяскравішим прикладом занепадницької, декадентської, дегенеративної, пересиченої сексом і жорстокістю західної капіталістичної Культури, яка не бачить нічого, окрім особистих свобод (листівка «Геть від Заходу»), був саме Голлівуд. І він знав (скільки разів казав йому Гіфан!), що гангстерські фільми, картини про мафію — найгірші з найгірших. І втім, позбутися цього було найважче. Він би віддав усі цигарки, які коли-небудь тільки тримав у губах, і всіх жінок, яких трахав хоч раз у житті, щоб тільки повернути фільми, які спалила була його мати, або хоч ті кілька, що він недавно купив, котрі конфіскував Гіфан. Міллат порвав членський квиток «Рокі Відео» і викинув ікболівський відеомагнітофон, аби триматися подалі від спокуси, але хіба він був винен, що того сезону 4-й канал показував самого Де Ніро? Хіба він міг втриматися, коли з вітрини крамниці просто йому в душу випливали «Шмотки для багатих» Тоні Беннета? Це був його найінтимніший секрет — коли він відчиняв двері — двері машини, багажника, зали, де збиралися ХВІ, або двері власного дому — «Круті Хлопці» пробігали через його мозок, і в його, як він думав, підсвідомому крутилася фраза:

Він навіть бачив це написаним, таким самим шрифтом, наче на рекламному плакаті. Міллат відчайдушно намагався задушити ці думки, але його мозок нагадував кашу, і найчастіше вся боротьба закінчувалася тим, що Міллат штовхав двері, голова закинута, плечі вперед, як Ліотта, і думав:

Він знав, що це ще гірше, але не міг нічого з цим зробити. З його кишені завжди виглядав кінчик білої хустинки, і він завжди носив із собою гральні кості, хоча гадки не мав, як у них грають, він любив довгі верблюжі жакети і міг приготувати просто