Вітри сподівань - Володимир Кільченський
— Базарювати приїхав, то добре, маєш гарний харч — заберу все, ходімо! — поспіхом мовив пан Мілєвський і попрямував у бік хур.
Голота поспішав за ним, на ходу вихваляючи свій провіант, перераховуючи харчі. Побачивши поважного панка, що швидкою ходою прямує в їхній бік, хлопці почали піднімати покривки, готуючись до торгу. Той підійшов до Санькової хури і, показавши на торбу з шинкою, мовив:
— Швидко шматок куштуватиму!
Через хвильку шматок копченої шинки був у роті панка. Примруживши очі, він пережовував, потім, поплямкавши губами, виплюнув пережоване, а Санько, побачивши таке, ледве не звалився з ніг, а рука хапнула за те місце, де зазвичай висіла шабля.
— Гарна шинка — беру! — вимовив панок і поспішив до іншої.
Так само тицьнувши на короб, узяв поданий хлібець і, відкусивши шматок, пожував.
— Забираю… Смачний хлібчик! — сказав і пішов далі.
Тут спробував овечої бринзи, скривив губи, а побачивши сулію, мовив:
— А це що там у вас?
Голота кинувся до хури і, взявши келишок, налив сирівцю.
Мілєвський запив бринзу прохолодним трунком і простягнув келиха ще раз. «Селяни» посміхнулися, а той випив і вже приязніше мовив:
— Таки ви, холопи, коли хочете грошей, вмієте готувати. Добре, беру все… Гроші опісля приймальника, нехай рахує… Везіть іще, але вже до Збаража!
Санько завзято ступав поряд з паном, а той, ще не дійшовши до свого ридвану, вже волав:
— Вітовський! Хутко перевантажити провіант! Уже скуштував!
З’явився догідливий панок і, зиркнувши на Санька, крикнув:
— Чого стовбичиш? Підганяй до того биндюга… Через таких… покласти до рота немає коли!
Доки ляхи та козаки перевантажували харчі, Голота дочекався Мілєвського і, вибравши хвильку, мовив:
— Пане шановний, нам би в дорогу папірця… Провіант війську доправили, а тепер до себе їдемо…
Той сердито поглянув на улесливого Санька і, швидко витягши якийсь лист, махнув своєму слузі. Той умить приніс перо з каламарем, і пан просто на спині Голоти підписав його, повернувши Санька спиною до себе та штурхонувши, аби він нахилився. Уже через якийсь час Санько рахував гроші, а коли ховав до торби, Вітовський весело підморгнув йому і підставив кишеню. Голота поглянув на нього і, також посміхнувшись, вкинув туди декілька грошів…
Ляське військо вирушило далі, а хлопці, від’їхавши трішки, припустили коней бігти, шмагаючи їх батогами. Та вже скоро стишили коней, бо ті не винні в тому, що козаки були за крок від свого смертного часу. Навіть Таранда і той помовчував аж до самого вечора, і тільки тоді, як перед заходом сонця зустріли свій сотенний роз’їзд, реготали один з одного до самого табору.
Цього вечора сотник відправив іншу десятку до Богдана Хмельницького — сповістити напрямок та чисельність посполитого рушення Яна Казимира.
Уранці шаргородська сотня Назара Гунти вирушила в напрямку Зборова — вистежувати пересування королівського війська. Санько, натрусившись по колодовбинах на хурі, на спині у вірного Воронька почувався немов на перині. Таранді, за вдалу вилазку до ляхів у пашу, отаман виділив коня, і той, час від часу нахиляючись, підгодовував його сухарями. Таранда називав його Сухарем — за те, що весь час прохав сухариків у свого нового господаря.
Голота знову очолив дві десятки, які Гунта ще й зміцнив молодими хлопцями, що служитимуть вістовими. Санько, оглянувши десяток вістових, не витримав, щоб не похвалити:
— Бачу, ви як оті вужі… Від вас залежатиме, чи дійдуть наші вісті до полковників, а чи попадетесь спритнішим за вас ворогам нашим!
Гурт Санька Голоти відірвався від своєї сотні і попрямував прямісінько на Захід. Санько розраховував, що його шлях усе одно перетнеться з військом Яна Казимира, що прямувало в бік Збаража.
Сонце, яке мало допомагати тримати напрямок, сьогодні й не визирнуло з-за хмар. Та то була не біда, з ними знову був проводир Дмитро Бухвак, а от густий дощ, що розпочався, тільки-но вони виїхали від сотні, перешкоджав визирювати більш як на чверть милі наперед, та й швидко вони промокли до нитки.
Невелика річка, яка трапилась їм на шляху, виявилась заглибокою, щоб перейти її вбрід. Бухвак, насупившись, поглядав на Санька, коли вони рухались берегом проти течії.
— Дмитре, будемо перепливати! От відшукаємо тиху течію — і гайда на той бік! — весело мовив Санько.
Незабаром придатне місце знайшлося, й козаки, відправивши вістових, зі сміхом почали входити у воду. Після переправної купелі щільним гуртом продовжили шлях, відшукуючи вороже військо. Дощ перестав лити аж під вечір, і Санько, узрівши привабливий гайок, вибрав його для нічного прихистку. З горем пополам розпалили вогнище, та одного було замало, і незабаром у байраку палахкотіли багаття, а козаки, геть скинувши з себе одяг, голими витанцьовували перед ними, чекаючи, доки одяганка висохне. Та пильності не втрачали, на пригорках чатувала десятка козаків, а Голота зі Шкілем сиділи, чекаючи, доки висохне одяг десятинців та
