Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

— Сволочі! — репетував він, розмахуючи браунінгом. — Падлюки! В тилу окопалися! А ми за вас кров проливаємо? Німцям продаєте нас? Співайте: «Боже, царя храни!»

Земгусари, кілька залізничників, телеграфіст Пук, Теменко з Репетюком мовчали. Було тоскно. А що коли справді почне стріляти? Нанюханому — що? Прапорщик звів браунінг.

— Ну?.. Раз… два…

Всі заспівали враз, але невлад і невголос.

— Неправильно!.. Брешете!.. Одставить!

Ламцидрица, ой-ра! Ой-ра!

Сербин з Туровським знову вибралися до зали. Вони випили вже по склянці і по дванадцять чарок. В величезній залі їх кидало від стінки до стінки. Їм ледве щастило підтримувати один одного.

В залі було зовсім порожньо. Крізь п'яний дим ледве просвічували вогники електричних канделябрів. Попід стінами в залі щільно сиділи тоскні й сумні фігури жінок. Вони сиділи одна коло одної і ждали кавалерів. Оркестр гримів, але уші його не чули. В голові гуло й гриміло куди дужче. Танцювали якісь три чи чотири пари. Воропаєв, Збігнев Казимирович і ще якийсь миршавий земгусарик. Вони втрьох намагалися збити куряву за всіх. Більше кавалерів у залі не було. Дами сиділи сумні і тоскні. Навіть тут не було вже мужчин. От були і нема — зникли. Вони п'яні.

Сербин і Туровський простували через залу в куток, де сиділа Катря. Але це було зовсім не так просто. Разів п'ять вони впали. Коньяк бавився ними, немов човнами шторм. Вони упали вшосте і звалили з ніг Збігнева Казимировича з його дамою. Але от нарешті і вона. Ага — ламцидрица, ой-ра, ой-ра! Здрасте, наше вам!.

Катря забилася в куток. Господи, що таке? Що трапилося? Вона сиділа собі. Танцювати пс кликав ніхто. Вона виглядала Піркеса. Він же досі так і не приніс їй книжок!.. Яка ж вона дурна! Розговорилася перед ним. А тепер він, мабуть, глузує, що вона дурненька. Ах! Якби оце не стільки людей довкола, — їй же богу, заплакала б!.. А он і Сербин… Сербин! Господи! Який же гарний! Стрункий, чорнявий, ніс орлиний. І чого він такий соромливий? А може, гордий? А може, просто зневажає її? Вона ж така негарна… Оті прокляті прищики… І раптом він! Невже п'яний? Господи, Христя! Христечко!

Сербин випростався і тупнув ногою.

— Ви!.. — гукнув він. — Ламцидрица, ой-ра! Ой-ра! Ви! — поправився він ще раз, бо п'яні вуха не чули і здавалося, що він сказав пошепки. — Ви дура! Чого ви так дивитеся на мене?!

Більше він нічого не сказав. Сльози потекли у нього з очей. Він осліп, занімів і задихнувся. Туровський плакав у нього на плечі. Геть! Геть! Швидше геть звідси!

Вони пропливли до буфету. Шторм дужчав і дужчав.

Мишенька все плакав.

Рспетюкові й Теменкові нарешті пощастило видертися. Вони проспівали «боже царя», «спаси господи», «слався, слався». Прапорщик розмахував револьвером і майже щохвилини запихав собі до носа нову порцію білого порошку. Так могло тягтися до ранку. На щастя, до бібліотеки заглянув Парчевський. Він зрозумів, у чому справа, ще на порозі. Він бахнув прапорщикові в ухо, і той простелився на підлозі.

Потім прапорщика тягли до вихідних дверей. Земгусари штурхали його чобітьми. Парчевський зірвав йому «георгія» з грудей. Хтось розбив йому ніс. Прапорщик бив себе в груди і ревів як недорізаний, ревів страшним голосом, навіжено і без слів:

— Мене?.. В морду?.. Прапорщика лейб-гвардії Кексгольмського полку? Пристреліть мене, або я вас уб'ю!.. Уб'ю… Розстріляю!.. Шпиги! Німецькі запроданці! М'ясоєдо-ви, Сухомлинови![265] Продали Росію! На Распутіпа проміняли! Сепаратисти! Бий!

Його й били.

На гамір і шарварок з-за лаштунків вискочив Кульчицький. Проте це він тільки так удав, що вискочив на гамір і шарварок. Насправді ж він вже давно шукав способу вислизнути з картярської кімнати. Він виграв. Він виграв, може, з півтисячі. І він не хотів програвати. Йому це було невигідно. Краще швидше піти. Спасибі цьому занюханому ідіотові, він під пристойною приключкою таки вислизнув…

В залі було порожньо. Оркестр гримів. Ой-ра! Ой-ра! Танцювало пар п'ять. В кутку, біля оркестру, сиділа Катря Крос. Обличчя в неї було таке печальне, печальне, аж Кульчицькому зробилося жаль її. Засумувала дівчинка. Бідна! В кишені у Броньки лежало півтисячі — стільки заробляє уроками Шая за рік, — і настрій у Броньки через те був прекрасний, дарма що досі він не випив і малесенької чарочки. Бідна дівчинка! Сумує. Треба її розважити. Броньці дуже хотілося зробити комусь щось приємне. Та й, між нами кажучи, коли придивитися добре, то Катря й справді, їй-право, була зовсім непогана. Тоненька, струнка! Це вам не Сонька чи Маруська з салону пана Сапєжка…

Кульчицький підійшов і розшаркався. Ойра скінчилась, і попливли ніжні, трохи тужні, але такі спокійні такти вальсу.

— Дозвольте вас, Катрусю, на один тур?

Господи! Перший неп'яний! І як ласкаво говорить. «Катрусю»! Це не те, що той… дурак… дурою обізвав… І за що! Бридкий, гидкий! Ну і хай! Ніколи, ніколи не згадаю навіть. Візьму і забуду! А з Кульчицький буду танцювати. На злість! Хай бачить! Нехай!

Катря поклала Кульчицькому руку на плече, і вони закружляли в ніжних млосних турах вальсу…

Макара, Зілова і Піркеса на балу не було.

Макар взагалі не прийшов,