Згадай мене - Уляна Пас

Рома просто йде, а я продовжую стояти на місці й ковтаю гіркі сльози. Здається, мого друга більше немає, а хлопець, з яким щойно говорила, - його невдала копія. 

Назад в аудиторію повертаюся пригнічена та заплакана. Дописувати контрольну зовсім немає бажання, тому залишаю все як є і здаю її викладачеві. 

- Що з тобою? - шепоче Аня. До завершення пари кілька хвилин і вона також здала свою роботу. 

- Я бачила Рому. Він сильно змінився, - зітхаю.

- Це видно, - хмикає подруга. - Скоро Захар лікті кусати буде. Такий конкурент з'явився. Рома тебе не згадав?

- Ні… - видихаю і відчуваю, як зараз знову розплачусь. 

Контрольна закінчується і викладач залишає аудиторію, а я все сиджу і намагаюся впоратися з болем, що роз'їдає зсередини. Здавалося, що за ці два місяці я навчилася бути сильною і сприймати реальність, але тільки-но Рома з'явився, усі мої стіни впали. 

- Привіт, Ромо! - чую солодкий голос Ані та розумію, що хлопець вже тут. Швидко витираю мокрі від сліз очі та повертаюся назад. Рома зайняв місце просто позаду мене, і зараз його погляд зацікавлено розглядає Аню. Цікаво, а її він пам'ятає? 

- Привіт, Аню! - говорить, а у мене черговий шок. Подруга мало до неба не підстрибує від щастя, а я почуваюся жахливо. - Маєш чудовий вигляд! 

- Дякую, Ромчику! Ти також! - Аня починає фліртувати з хлопцем, зовсім забувши про те, що він мій друг. Звісно, вона має на це право, але якось неправильно це. 

Наступну лекцію я практично не слухаю - все думаю над тим, що Рома сидить позаду. І від цього мені важко всидіти на місці. Не дозволяю собі озиратися, хоча Аня моменту не втрачає. Ділиться з хлопцем зошитом і ручкою, а ще дарує кілька чарівних усмішок. 

Не розумію, чому це так мене зачіпає. Так, він пам'ятає її і має повне право говорити. Але чому тільки я стала йому зовсім чужою? Чому тільки на мене він дивиться з холодом? 

Остання на сьогодні лекція завершується, а я почуваюся абсолютно спустошеною. Погода жахлива і дрібний дощ повертається. Поки Аня йде з Ромою попереду, я заледве перебираю ногами позаду них. 

Біля виходу натрапляємо на Захара та його чергову подружку. Хлопець зводить брови до перенісся, коли бачить Рому, а тоді переводить погляд на мене. Почуваюся розбитою і нікому не потрібною. Наче хтось забрав у мене щось дуже цінне, без чого мені ніяк. 

- Які люди! - зовсім нерадісно заявляє Захар. - Швидко тебе на ноги поставили!

- Хвилювався за мене? - мені добре чутно, з яким холодом розмовляє Рома. Він ніколи не любив мого хлопця, і, здається, ці відчуття не забулися.

- Сподівався, що не повернешся, - кривиться Захар.

- Ну що ж, змушений тебе розчарувати, - Рома першим залишає будівлю, а Аня за ним. Вони не чекають на мене, а я не поспішаю їх наздоганяти. 

- Ді! - а от Захару, здається, кортить поговорити. Він хапає мене за руку і зупиняє, мало зважаючи на те, що поруч стоїть невдоволена подружка. 

- Чого тобі? - питаю не надто радісно. 

- Спробуймо ще раз, - заявляє так, наче я маю бути щасливою від подібної заяви. 

- Здурів? - гиркаю і вириваю свою руку. - Скільки у тебе дівчат було після мене? 

- Але ж вони не ти! - наводить просто вбивчий аргумент. 

Я лише киваю і швидко залишаю будівлю. Розмовляти з хлопцем немає ніякого сенсу, тільки роздратуюсь ще більше. На вулиці дощ і моя без того жахлива зачіска стає ще гіршою. Коли ж бачу, як Аня сідає в автомобіль до Роми, навіть з кроку збиваюся. Важко в це повірити, але очі мені не брешуть. Він зачиняє для неї двері і прямує до водійського місця. Перед тим як сісти у салон, наші погляди зустрічаються. І якщо я згораю зсередини від розпачу, Ромі хоч би що. Він сідає в машину, і та зі свистом зривається з місця.

Ну що ж, Аня дарма часу не гає, а от я знову сама. Більше немає друга за спиною, а подруга… виявляється і не подругою зовсім.

Здається, мої розчарування на цьому не закінчаться. Я так чекала повернення Роми, щоб допомогти йому згадати, а тепер розумію, що цей шлях буде дуже довгим і не факт, що результативним.