Під Савур-могилою - Андрій Хімко
Не полегшило туску та жалоби в Сіркові й те, що були кимось скарані за підступні заміри Ходня-Лук'янов і його обозний Михай Самарій, колишні вбивці Гната Турлюна та безлічі інших. «Це вам плата за мученика Івана Разю, окаянні!» — згадав він побратима, його дружину Параню та дітей, зісланих Ходнею і Самаріним до Сибіру разом із сотнями інших...
Вступила в свої права погожа казкова осінь. Січ ретельно готувалася до зимівлі, і Сірко, як завжди, мав досить клопотів. Маєтно притульні гніздюки вже збиралися перебиратися на запорозькі волості в зимівники, коли в Кіш до Сірка й Ханенка приїхав посланець польного гетьмана Дмитра Вишневецького — Станіслав Ковалевський. По копітких умовляннях і перетрактовках Ханенко, а з ним і Сірко згодилися піти з охочекомонцями, лишивши Кіш на наказного Лукаша Мартиновича, з польним і його підчільним Яном Яблуновським, щоб у Іллінцях під Уманню вчинити при двох військах королівську і гетьманську взаємоприсягу на вірність.
Процедура та виглядала помпезною, присягали вперше не лише Сірко та Ханенко при козацтві й регаліях, а й круль Михай при драбантах зі своїми чільцями, клянусь «не віднімати козацьких вольностей, як недоторканних, не втручатися в козацькі державні справи і порядкування виборні, не порушувати помежних кресів з козацькими землями, а головне — клопотатися перед сеймом про приєднання до Правобіччя решти русинських земель і людностей у всій Жечі Посполитій і Литві та під іншими васалами». Хто ті «інші васали» — при «домовнім шлюбуванні» конкретно не вказувалося, але малися на увазі Молдова, Волощина та Білгородщина по Дністру, де меншала тоді значна частина русинів-українців. Як би то не було, а Сірка й Ханенка з січовиками, брацлавцями, ладиженцями, кальниківцями, уманцями, лисянцями, вінничанами та іллінцями вона порадувала, хоч і була ще значною силою Дорошенкова армада на решті теренів Правобіччя.
Одразу ж по раді та домовній процедурі Сірко із січовиками невдалік Іллінців раптовим нападом розбив двохтисячну орду і перекинувся з частиною запорожців аж у Рашків, а звідти, поповнившись, переможно пішов на Білгородщину-Дністровську, звідки, розбивши і там буджацьку орду, повернув на Чечельник і знову в Ладижин та Кальник, куди підійшли якраз війська Дорошенка. Бою не було, козаки Дорошенкових полків перекинулися на Сірків клич до нього, і противник із гайдуками та чигиринцями у розпороші мусив спішно відступити до Черкас, а Сірко, уже з Ханенком, на чолі чималого тепер війська спішно подалися назустріч ханові до Перекопу, який мав вийти в поміч Дорошенкові.
Істинно, перемагав той, на чиєму боці був полководець Сірко, і цього тепер ніхто не міг заперечити ні в Січі, ні при високих дворах...
З настанням пізньої осені, на початку зими бої січовиків і козаків волості під проводом Сірка і Ханенка не припинялися. В побоїщі під Куяльником був досить порубаний і сам Сірко, забиті його сват, обозний у Ханенка, Григор Пелех та чимало козаків-рядовичів. Показав себе у боях дуже вправним Сірків джура Яків Гиря, якого кошовий у радісній вдячності вперше назвав братом і який справді став ним пізніше. Якова Гирю за неймовірну відчайдушність, вправність, уміння шаблювати вдвіруч, кмітливість та циганкувату бронзовість парсуни, подібної до Сіркової, січове товариство обзивало також Сірком. Кошовий з того тішився і з вдячності та поцінки здібностей Якова по смерті Григора Пелеха призначив його на тимчас наказним обозним, що по різдвяній башлівці січова рада потвердила, увільнивши Сірка від нотування по обранні його польним гетьманом у Ханенка.
22.Снігова заметіль позакривала шляхи і припинила на тимчас походи січовиків, проте не вона була причиною повної бездіяльності козаків і рідкісної тризни в Коші. Січ правила місячну панахиду по вбитих у минулих походах і покатованих царськими стрільцями повстанцях Разі в Слобожанщині та повсюдно. Особливо ревно молився Сірко. Він по цілому дневі стояв на колінах у бокуні кошового в церкві Покрови і плакав, коли екзарх Січі Петро Буркун під хор молодиків викрикував по молитві: «Простіть нам, живим, славні мертві лицарі, коли вина у вашій смерті лежить на нас! Простіть усюди, де б ви не поклали життя, не скорившись долі, в захисті рідної землі нашої і нещасного люду! Прости й ти, Боже великий, нам, грішним!..»
Відчай Сірка був несказанним, надто після того, як прибився ледь живим у Запороги Фрол Мінай та повідомив про скарання Ромодановським Івана і Явдохи Дзиковських-Диких і сотень їхніх сподвижників у Острогозьку та інших містах; про висилку до Сибіру зі Слобожанщини тисяч родин із малими дітьми і старими та навіть немічними; про виловлення донців і обох Разів і ув'язнення їх у Фролову вежу, в якій конав їхній брат Іван тридцять літ тому; про правторення численних родин із Дону в Сибір князем Волконським за Корнія Ходню. Та відчай став смертельним, коли в Запороги прийшов мереф'янський війт Пилип Ступа із Артемовими Нелюбовями синами Арсеном і Тимошем та Гнатовим Турлзоновим Яцем, сповістивши Сірка, що мереф'янський сотник, а його син Роман, шаблячсь із стрільцями, які хотіли його ув'язнити, був забитий, на смерть і похований матір'ю на мереф'янському цвинтарі при великім юрмищі мирян, а сама пані Софія зробилася знову причиною. Сірко по тому сповіщенні стояв у бокуні церкви і ночами на колінах, геть вибитий із колії життя. Він молився, як досі не молився ніколи, і сам упавши в пасію, як дружина Софія...
Лихо до людей, кажуть, одне не приходить. Коли кінчалася місячна панахида, воно знову прийшло до Сірка.
Під весну в Січ прибув амбасадор круля Михая і, передавши винагороду козацтву за минулорічні виправи, став умовляти Ханенка й Сірка виступити проти Дорошенка. Сірко в своєму горі послав посла до Ханенка, а той дав згоду на похід і за нього. Але січове поспольство на братовбивство не пішло, зворохобившись
