Під Савур-могилою - Андрій Хімко

Переїзд мосьпана Романа на Правобіччя був не лише вимушеним, а й бажаним, бо підскарбій, обварившись у стосунках із царськими боярами та воєводами, хотів пізнати русинське становисько і в сусідстві з ляхами.

«Все тимчасове й тлінне в світі Божому,— продовжував він писати діаріуш, найбільшу свою святиню,— і леч-тільки єдине поспольство-нарід та краснопись його діянь і легенд є нетлінні для рідної генерації у прийдешньому! Отож, офірую ці застережливі клявздли-нотатки для вас, що прийдете у світ Божий по нас і будете ліпші за нас, як твердив преподобний Михай Гунашевський».

Його мосць пан Роман спинявся в писанні, неспішно відщипував від свічки нагар, перечитував написане, вмокав перо в каламар І, подумавши ще якусь мить, схилявся до паперу:

«Сусіди зусібічні користуються з поспольної нашої гостинності і навіть глузують з неї, бо вони леч у жестах уболівальники нашої доброти й щедрості, в етикетах і фліртах-умізках, а не в діяннях, і недарма козаки, а найпаче січовики, відпускають їм вшілякі колючо-шпетні мадригали».

Новий екзарх брацлавський, мосьпан Роман, на тому спинився, двічі неспіхом перечитав наскрибане і, не складаючи зшитка з діаріушем, щоб висох атрамент, підвівся, пошептом помолився в куток до ікони Пречистої Параскеви-Покрови і, вигасивши недогар свічки, невесело пішов у покій на спочин.

«Неодмінно мушу вранці дописати, як цар для вигод власних потоптав Переяславські та Батуринські домови з козацькою державою, а круль — Гадяцькі та Ставищанські Андрусівською, а відтак Глухівські і Стамбульські статті є лише корисно-процедурні, прикривно-шельмо-маніпулянтні та часово-хвильові, і слушно твердять знакомито-славний кошовий Сірко та інші, що всі вони, високодвірські, є шулерські!» — продовжував у пам'яті екзарх скрибати хроніку уже в постелі...

А в той час гетьман Дорошенко, одружившись удруге після зради Пріськи Яненківни з Ганною Тетерівною, по розправі над брацлавським полковником Василем Дрозденком, який слугував цареві, почав лагодити замок і місто-столицю. Недовгий передих стався в Чигирині і в Січі, а пояснювався він тим, що цар, його бояри і воєводи були відтягнуті від позамежних загарбних справ заколотом Стеньки та інородців.

«Вор Стенька», якого, за наказом царя й патріарха, проклинали на Москві всі церкви з вівтарів, тим часом приєднав до себе малих ногаїв-єдисан, полк січовиків на чолі з Андрієм Бобою, два полки донців на чолі з Іваном Заруцьким і Сергієм Кривим — січовими і донськими отаманами, полк яїцьких козаків під отаманом Федором Сукніним, полк чорнопашців під Василем Вусом, що йшов на Москву, полк ойротів під тайшею Мончаком, татарський тумен-булук під Асан-Карасуремом, полк єрзів і мокшів під Акай-Валяєм, полк русинів, марійців і чувашів під проводом черниці-ігумені Олени та кільканадцять десятків сотень різних посопших і тяглових чорних людей під отаманствами сотників, яких очолював Фрол Мінай.

Успіхи «таранкуватого вора Стеньки» були досі незаперечними і були б неспинними, коли б окремі з його отаманів не були гірші від бояр і не ставили нажитки над усе, а «вождь» не віз у своєму обозі Олексієвого царевича, як Гришку-Отреп'єва, на заміну батькові, коли б армії разінців були хоч якось вишколені, не трималися жіночих спідниць і не було б між ними маси таких лазутчиків, як Юмашко Калімбет. Вже була майже повністю звільнена від бояр і воєвод Ітиль-ріка аж до верхів'їв, взяті Тамбов, Саратов, Саранськ, Нижній Новгород, обкладений Симбірськ, здалися без бою воєводи Кузьма Лутохін і Тиміш Тургенів, були розбиті й скарані голова московських стрільців Іван Лопатін, воєвода й князь Іван Прозоровський, а згодом і його брат Семен Прозоровський. «Конопатий Стенька-вор» вірив у поміч правобічного гетьмана Петра Дорошенка та Січі, які ось-ось, ставши на поміч Дзиковському та братові Фролові, вдарять на престольну Москву зі Слобожанщини, уже повністю звільненої. Єдине, чого не було ще у «великого вождя», так це уяви, що ж буде і як буде по його повсюдній перемозі над боярами і тираном-царем, хоч він і обіцяв рай Божий.

Отаман Максим Осипов узяв Алатир, Ядринь, Василеурськ, Макарів, Жовтоводський монастир, Корсунь, Нижній і Верхній Ломов, але під Шацьком був розбитий в одночассі із Михайлом Харитоновим під Керенськом. Ці події були ознакою початків кінця.

Поразки і нещастя для «таранкуватого вождя» особливо започалися пізньої осені, коли воєвода й князь Юрій Долгоруков розбив «галу, кийову і набрідну» армію стариці-монахині, а саму ігуменю Олену, як чаклунку-відьмачку, прилюдно спалив на вогнищі в Арзамасі, коли зверхником воєвод у Приказній палаті на Москві став астраханський піддячий Олекса Олексіїв, який послав під Симбірськ у поміч князеві Милославському князя Урусова. Ті нещастя й поразки зросли з приходом холодів, коли царські драгуни перекрили «ворові» та його слам шляхи на Дон, а гетьманам Дорошенкові в Чигирині та Ханенкові в Січі подали надію на їхні гетьманства над усією Україною й Слобожанщиною з обумовкою, що те станеться, як тільки «Стенька-вор» і його розбійно-крамольні сподвижці будуть погамовані.

І якими навскрізь облудними не були ті обнадіяння на гетьманства, як і залити про здоров'я, але певну роль вони зіграли, і гетьмани Степанові Разі не допомогли, хоч і не перечили охочекомонцям доброхітно піти в поміч Дзиковському. На короткий час дії шляхти й бояр стали на диво злагодженими, більше того, покінчивши війну з Венецією, і султан не спішив допомагати Дорошенкові збройно.

Цьогорічні осінь, зиму й весну Іван Сірко із джурою Яковом Гирею, небожем білоцерківського полковника Івана Гирі, кермуючи Кошем при гетьмані Ханенкові і вже обозному й сватові Григору Пелеху більше дбав про відбудову маринарної флоти. Отож, із осені до весни перебував коло теслів, а чимало й сам теслював, домігшись того, що Січ поповнилася добротними гончаками-галерами, байдаками-думбасами, чайками-стернами і дубівками та поромно-приплявними настилами. Гончаки, байдаки й стерна були уже оснащені навіть Вітрилами.

Раптовий наплив на Січ втікачів із разінського війська, їхні розповіді про кари, які чинили воєводи й бояри над отаманами і повстанцями, сусідські великодвірські заплутливі інтриги