У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко
Надворі густішали сутінки, кутаючи обійстя, тиша насторожувала і лякала, а ще як обізвалися крикливо пугачі в саду, що не знати й звідки там взялися.
На щастя навідалися із ряднами в руках ні жива, ні мертва Оксана з дівчатками, за ними – із гарячими перепічками – Марта Давидівна Підопригора, потім із берега від річки появилися з темені Левко із братовим сином, який, заставивши хлопця носити із дівчатами дрова до них, сам сидів на лавці, як німий, може, й до півночі.
- З хати, Ганко, не вибирайся, поки не викинуть силою, а тоді, гадаю, не сказавши нікому, переберись затемно у оту якусь Скачкову хату в село, яку, за словами Карпа, подарувала йому двоюрідна сестра. Там ніби і якийсь Карпів дядько якийсь рядом живе, то порадить щось, і наш побратим учитель Жабко туди переїхав у школу, то, може, допоможе хоч порадою, а тепер бувайте здорові до ранку, а я завтра схожу до заготовачів і в ГПУ, то звідти зайду і до вас, - сказав він на відхід, весь час кхекаючи.
Потішила Ганну і вчителька тим, що пообіцяла завтра ж написати листа Петровському та Рябоконю в Харків про ті свавілля, що чиняться в Чигирині і, зокрема, про Карпа Дорошовича та всіх його дітей-школярів. Призналася вона і в тому, що її ще зранку викликали в Райвик та об’явили про те, що великі першу і другу групу вона тепер буде вчити в Янчуковій хаті, як її переобладнають.
- Якась недаремна спішка в тому, Ганно, а звідки вона започата, то і добрати зась, та будемо надіятись, що Карпа Дорошовича звільнять, господарство повернуть, бо без того, як же жити нам? - сказала вона і, попрощавшись, пішла з Вадиком додому.
Зі стін у голій і аж дзвінкій хаті, освітленій скіпками, на ожурену сім’ю дивилися Богоматір в оправі, херувими і таємновечерники, а ще Петровський, Пархоменко, голомозий Косіор і на конях Ворошилов і Будьонний. Їх комісія чомусь не забрала з собою. Постелі не було, окрім Грицевої, але було різне ганчір’я і старий хідничок, подарований ще по приїзді Оксаною. Отож, велика сім’я, з’ївши коржі та помолившись, вляглася врешті спати уже опівночі. Для Ганни і для себе Домашка сховала, підклавши під Гриця, дві подушки і тепер на них поклали Степанка. Ганна з Домашкою лягли на голому полику у валькірчику, а решта впала на сон покотом на рядно і хідничок у світлиці і лише Петрусь ліг у постіль із Грицем.
Вибившись у горі геть із сну, Ганна, не склепивши очей, під ранок згадала, що вчорашня комісія не продала нікому їхньої садовини й городини, отож, тихо вставши із полика та сяк-так одягнувшись, вона пішла ще затемна спершу до Оксани, щоб умовити зовицю викопати картоплю й буряки на городі і зібрати урожай в саду, а потім, як та відмовилась не лише сховати те добро в себе, а й взяти його собі, бо боялась накликати комісію і на своє обійстя, - подалася до сусідів через вулицю та поряд: Вустима і Явдохи та Тетяни Силихи. На втіху Ганни обидві господині радо згодилися негайно викопати город і обірвати сад, поділивши між собою порівну половину всього і перенісши до себе й Ганнину половину на сховок.
Надворі ще лиш сіріло, як Ганна, Оксана, Явдоха й Тетяна зі всіма своїми більшими дітьми приступили разом до збору отих овочів і фруктів, за якусь годину Вустим зі своїм Нестерком та Домашка перенесли зібране, чесно поділивши, у двоє сусідніх обійсть. Капуста і пізні яблука були ще недостояними, але їх Явдоха згодилася заквасити у власних кадубках. Таким чином, по повному розвидню сусіди порали оте все вже в себе вдома, а Ганна зі своїми дітьми, позичивши лантухів і ряден, зрізали ще головки соняхів та обірвали кукурудзу-пшінку.
Голод вимагав свого в Ганни і дітей, тож частина недостигло-молочних качанів закипіла в двох також позичених казанах на кабиці, як Янчиху нежданно, але навмисне навідав Карпів молодший побратим по червонокозацтву Петро Овдійович Жабко. Колишній учень Тарана в гімназії, він тепер навчав німецької мови в селі під Чигирином і не лише був якось поінформований про все, що відбулося вчора в обійсті Янчуків, а й знав щось про долю Карпа, неймовірно утішивши в горі Ганну.
- Нічого дивного, що ви мене не знарте, адже я після фронту лише один раз бачився з Карпом у вашому тоді ще новому млині. Думаю і сподіваюся, що Дорошовича виправдають та випустять, тож ви наберіться терпіння. Сьогодні чи завтра до вас прийдуть теслі та мулярі, що мають зробити у вашій хаті дві великих кімнати для шкільних груп, учительську в сінях і чулані, перенести ганок отуди на причілок та створити до груп і до учительської коридор. Муляри в ньому поставлять дві груби для опалення з дверками, і тоді сюди будуть переведені для навчання чотири початкових групи, а в недільні дні учитимуться лікнепівці, - і дивував він Ганну обізнаністю, і лякав отим уже вирішеним руйнуванням хати.
- Якщо вони прийдуть, як же нам тут лишатися? – не стримала Ганна сліз.
- Лишатися вам не слід, щоб не накликати виселку, - по мовчанці сказав Жабко. – Слід перебратися в наше село в оту Скачкову хату, що й від людей далеко, і до Карпового дядька близько… Мені пора вже йти, то пробачте, що нічим вам не допоміг, - як з’явився, так і зник.
Ганна з дітьми кінчали догризати смачні, як ніколи, качани, коли із радгоспу приїхали теслі й мулярі із інструментом на возі, впряженому в бовкуна.
- Вибирайтеся, молодице добра, з хати, бо ми тут за наказом директора маємо все переробити і закрити двері на замок, - розвів руками старший із теслів співчутливо.
- Прийшла, Оксано, до тебе за поміччю, - запросилася Ганна, зустрінута зовицею на порозі її хати. – Може б ти дала Зірку з возом, щоб ми переїхали в село, бо в себе нам місця немає вже.
- Як же! Як же! Відвезу