💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Ганька – сама собі ворог - Галина Тимофіївна Тарасюк

Ганька – сама собі ворог - Галина Тимофіївна Тарасюк

Читаємо онлайн Ганька – сама собі ворог - Галина Тимофіївна Тарасюк
Гасі не призналася, бо — вб’є. Замість того, щоб самій подумати, як знайти добрих людей, рідних чи й чужих, та й опікунство оформити за ті гектари, що вона Мосціпаці здала…

І все — через свій прижимистий характер! Ще й Ганьці голову морочить, з пуття збиває. От і зараз — з тими оселедцями причепилась… І не відчепиться доти, доки Ганька з очей не щезне. Тож треба чимшвидше Ганьці щезати, і чимдалі тікати… від гріха подалі.

І Ганька, смиренно опустивши очі й плечі, вдає, що йде по оселедці, а насправді — зовсім в протилежний бік, до машини з кавунами. Чо’ ж це вона раніше не побачила! Ціла машина кавунів! І черга невелика. Воно й не дивно, бо в селі зараз фермери заповзялися навперебій вирощувати бахчові. Кажуть, вигідно: мало сапки коло них, а коли поліття, то й прибуток мають. А якось братова Марина проговорилася, що дуже ж гарно кавуни й дині родять на Ганьчиних землях, тих, що на осонні, над яром. Ото був перший і останній раз, коли рідня згадала про Ганьчину даровизну. Та все одно Ганьці потепліло на душі і з’явилась ще більша охота робити. Бо ж коло свого! З тих пір щовесни Миколині фермери кличуть Ганьку сапати баштани. І Ганька з охотою йде. А чо’ ж не йти? На своє ж поле! Та й робота не важка — цюкай собі схильці бур’ян. І Ганька цюкає, в надії, що восени Миколині хлопці покличуть її збирати кавуни-дині. Але восени хлопці тітку не кличуть. Каже їхня мама, а її братова Марина, що то для Ганьки важка робота — кавуни двигати на машину.

«Та вже подвигала б… — думає Ганька гірко. — Казани з барабольою для їхніх кабанів двигаю, чом би й кавуни не подвигати, якби знаття, що заплатять тобі натурою».

Ганька любить кавуни. День і ніч би їла. З чорним хлібом — така смакота, що ну! Але Ганьку племінники не кличуть збирати кавуни — жаліють… І як Ганька не прислухається — мовчить на підвіконні подарований ними телефон. Чекає, коли буряки прийде пора копати, чи кукурудзу жати…

А це вчора Ганька не витримала, прийшла до брата Миколи наче на внуків подивитися, а бачить — гора кавунів на подвір’ї. Печуться на сонці.

— Та ви їх — у льох, та соломкою перекладіть, та на Різдво — як найдете! — радить Ганька братовій, що саме на ґанок вийшла, по очах видко, стривожена, чого це Ганька без команди по телефону прийшла. Але почувши, що з порадою, заспокоїлась, знехотя рукою на кавуни махає, як на якусь непотріб:

— Та це хлопці на продаж… Звечора завантажаться, та й десь вдосвіта на Гумань повезут… або й дальше… Не знаю! Це вони собі діло мають з цими кабаками… Бо вони мені без надобності!

— А які ж га-а-арні вродили! Як кабани! От що то поліття! Та й земля ж яка — золото! Мало що родюча, так ще ж цілісінький день — до сонця! — хвалить Ганька малахітову гору кавунів, а заодно й свою віддаровану племінникам землю, натякаючи здалеку, що й вона до врожаю причетна.

На що братова лиш очі закочує та рота кривить, мов кислиць об’їлася, та всім видом своїм показує, що їй не до кавунів, тим більше — не до Ганьчиних бесід про них.

— То може, я подавати на машину прийду… — хапається Ганька за останню соломинку надії, доки братова двері за собою не зачинила.

— А шо тут подавати… Хлопці самі впораються, — відказує братова і, як графиня, запливає в темні сіни. А брат Микола з-за хліва:

— Ти шось, Ганько, хтіла? Чи, може, тобі хлопці дзвонили? Нє? Так собі прийшла? Навідатись? А я оце думаю собі, Ганько, як би це тобі ще зо два підсвинки підкинути. У нас стільки дрібних кавунчиків лишилося… Вони ж не дозріють уже до пуття. Так оце б якраз і з’їли свині…

— Ну… як треба — то треба… не гнити ж кавунам… — зітхнула Ганька, втершись рукавом, та й пішла додому — свиням їсти давати. А в очах аж темно — так їй забаглося того кавуна, як дитині! От і тепер — згадала і знов забаглося…

— Хто послєдній? — питає Ганька, підійшовши до машини з кавунами та роздивляючись, який вибрати.

— Тут послєдніх нема, тут усі люди порядочні. А коли ти, Ганько, питаєш крайнього, то я — крайня.

Гафійка! І як вона скрізь встигає поперед Ганьки!

— Але, Ганько, я не понімаю, чого тут тобі треба? Коло цих кавунів?! Ти чуєш, чого це ти в очірідь стала? У твоїх он братів — баштани, плантації, що в одного, що в другого, а на подвірі — гори кавунів, а ти в очірідь стала?! І ще їх захищаєш, тих глитаїв?! — розкрила рот на весь базар Гафійка, хоч тікай світ за очі від позору. Але Ганьці так забаглося того кавуна, аж до млості, що й позор — не позор.

— То й що, що баштани і гори кавунів? А я купляного хочу, — каже Ганька вередливо. — Він солодший, бо в Херсоні і в Криму більше сонця. А наші, оце Володька Миколин приносив, не вспівают доспіти. Їсти можна, але купляні лучі.

— Не бреши! — шипить Гася. — Землю їм віддала, а сама кавуни купляєш?!

Ганька бачить, як Гася синіє, а люди перемигуються. Всі ж свої… Усе знають… але від неї не дочекаються! Не вистачало, щоб вона на базарі обсуджувала своїх братів. Як вже не є, будь вони й глитаї, але коло них — і вона хазяйка… Тому Ганька на Гафійку не зважає, а своє думає, в умі підраховуючи, чи стане їй грошей на кавун, якщо ціна за кіло — три гривні, а кавун затягне на добрих десять кілограмів? Тридцять гривень… Чимало… Чи, може, набратися нахабства та й піти у племінників купити, бо якось шкода такі гроші чужим людям віддавати… Либонь, так вона й зробить…

— Ти куди?! Ану назад!

А Боже! Знов ця Гафійка! Дивиться пильно, як шпіон якийсь, і каже:

Відгуки про книгу Ганька – сама собі ворог - Галина Тимофіївна Тарасюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: