Володимир - Семен Дмитрович Скляренко
Наступної ночі вої побачили на далекому сході вогні — там у кількох місцях високо в небо сягали, освітлюючи знизу хмари, вогняні стовпи. Це був знак, що вої-вершники пробились через Хозарську переправу, посуваються в Кліматах, заходять зі сходу до Херсонеса.
На світанні повіяв з моря й туго нап’яв вітрила на лодіях свіжий вітер, і тоді ж вої князя Володимира побачили Херсонес — жовті стіни його, вежі, позолочені бані церков, що височіли над самим морем, у затоці Символів на схід від города видно було щогли багатьох ромейських кораблів.
Князь Володимир знав, що в давні часи вихід із затоки Символів перетинався на ніч залізними цепами, нині цепи ці лежали на дні затоки, тому він велить сотні людей залишитись у морі, а сам з другою сотнею летить на високій хвилі прямо до затоки Символів.
Це був зухвалий, сміливий наскок; у тихій затоці на хеландіях усі спали, коли лодії руські налетіли, стали поряд з хеландіями, а з них почали вискакувати з мечами в руках вої, вже пізно було щось робити й оборонятись, ромеям лишалось тільки кричати, волати.
Крик із затоки долинув до города. Уже розвиднілось, сторожа на стіні побачила безліч ворожих лодій у морі, немало лодій стояло і в затоці Символів, а руські вої з мечами й списами в руках уже поспішали до стін Херсонеса.
Але взяти навально город не пощастило — на стіни його висипала й почала метати стріли сторожа, перед воями, що встигли добігти до воріт праворуч від вежі Зенона, впала з величезним грюкотом і тріском катаракта[139] — город Херсонес замкнувся.
Як на той час, город Херсонес вважався міцною, майже неприступною фортецею. Він займав невелику площу — двоє поприщ вздовж, набагато менше впоперек, стояв між двома затоками на мисі, що виходив далеко в море, навкруг города в різні часи з великих брил тесаного каменю побудовано було дві стіни — головна й передня, що називалась протейхизмою, на рогах стіни височіли вежі, з них одна біля самих воріт города — вежа Зенона. Усі ворота, що виходили до затоки Символів, до моря, й на заході до некрополя[140], були зроблені з дуба, оббиті міддю й залізом, позад них почеплені були ще й катаракти.
Жити в цьому городі його мешканцям було тіснувато, поділені на квадрати рівними вузькими вулицями, будинки тут ліпились, як клітинки в вощині, один до одного, західна й південна частина города, де містились у хижах, землянках і просто неба ремісники, рибалки, вантажники, нагадувала мурашник.
Тільки в північній частині города, що виходила до моря, жити було просторо й дозвільно — там стояли впритул один до одного великі двоповерхові будинки багатіїв, містились терми, гімнасії[141], стояли великі храми, а на високій скелі над морем базиліка — довга відкрита будівля, дах якої підпирали колони, підлоги вкривали чудові мусії, скрізь милували зір мармурові статуї, які стояли також і обабіч сходів, що вели до моря.
Город-фортеця, це так, але фортецею був і кожен дім багатого херсоніта, вікна їх виходили не на вулицю, а в двір, у дворах були льохи, де стояли піфоси[142] з вином, діжки з солоною рибою, в кутку двору, під землею, звичайно містилась і цистерна, в якій херсоніт збирав дощову воду.
Цистерн не мало убоге населення города, але з давніх часів у Херсонесі існував водогін — на схід від города під землею були цистерни, де збиралась вода з річищ, джерел і просто дощова, звідти, також під землею, вода текла кам’яними трубами до города, а там і в усі будинки.
У давні часи, коли Херсонес був городом грецьким, тут кипіло життя. Воздвигались храми й чудові будівлі, скрізь стояли пам’ятники й мармурові дошки з написами, що славили подвиги херсонітів, — коли ж тут стали володарями візантійці-ромеї, вони поламали храми, повергли в прах пам’ятники, мармуровими дошками з написами вимощували підлоги в своїх будинках, — вони грабували Клімати, крали їх багатства, вигідно торгували з Руссю, а Керкентиду й Херсонес зробили своїми торговищами.
Особливо підупав Херсонес за імператора Василя, що боявся не тільки малоазіатських фем, але й Кліматів. Минув час, коли на чолі Херсонеса стояли протевон[143] і стратиг, яких обирали багаті херсоніти, імператор Василь прислав сюди свого стратига, заборонив карбувати в городі свої гроші.
За одним тоді стежила імперія: щоб Херсонес давав їй більше зерна, меду, худоби, щоб звідси текло в Константинополь більше золота й срібла, для чого в Херсонесі сидів комеркіарій[144], що стежив за збиранням податків і мита; це була настільки важлива для Херсонеса особа, що мала навіть свою печать.
Коли воїнство князя Володимира несподівано з’явилось перед Херсонесом, город, звичайно, затремтів, здригнувся, злякався, боячись, що руси великою силою полізуть на його стіни.
Володимир цього не зробив — зі стін города було видно, як лодії руські збираються в затоці Символів, деякі ж стали на укотях напроти північної стіни города — вони відрізували Херсонес од моря, на суходолі ж, на відстані двох-трьох стадій[145] від города, півколом, що тягнулось від затоки Символів на південь, а далі на захід, аж до затоки Парфенія, почав виростати стан князя Володимира — землянки, які вої копали на схилах пагорбів, хижки, складені з брил сірого каменю, намети — для старшини, великий намет, над яким замаяло голубе знамено з трьома перехрещеними списами — знак князя Русі Володимира.
Тепер херсоніти бачили, з якою силою їм доведеться мати справу, — у русів було не менше як двісті лодій, на кожній з яких приїхало тридцять-сорок воїв, — п’ять чи шість тисяч воїв прибуло до Херсонеса з моря, — для города, що мав усього десять тисяч населення, це була велика сила.
Виявилось, що воїнство київського князя прибуло не тільки морем — під вечір першого дня сторожа з стін города побачила, що вдалині, на шляху від Неаполя[146], встали стовпи куряви, — проминув недовгий час, і стало видно множество вершників, що мчали до Херсонеса, — це були вої князя Володимира. Доїхавши до стану, вони спішились, приєднались до воїнства.
Перед заходом сонця, коли стало тихо на суходолі й у морі, наперед воїнства, що прийшло сюди з півночі, виїхали на конях, зупинились напроти головних воріт і затрубили у великі турові роги вої руського князя.
На стінах і в городі стало тихо, затаївши подих, там слухали, ждали, чого трублять у роги
