Зірки Егера - Геза Гардоні
— Ну, підходь ближче, дервіше! — люто закричав Мекчеї.— Ближче!
Юмурджак сахнувся. В його руках блиснув кончар.
— Ну, підходь! — підбадьорив його Мекчеї.
І він не тільки не відштовхнув човна від берега, а й вискочив з нього і кинувся, з веслом на Юмурджака.
Дервіш повернувся назад і кинувся навтьоки.
— Назад, Мекчеї!— наказав Гергей.
Мекчеї спокійно рушив до човна й одним ривком відштовхнув його від берега.
Тим часом підоспіло ще з десятеро турків, і злісні крики полетіли вслід човну, що загойдався на хвилях.
Тягар справді виявився надмірним. Човен ледь піднімався над водою. Щоб не зачерпнути води, довелося сидіти непорушно. А турки бігали берегом туди й сюди, сподіваючись знайти човна й кричали:
— Каїкчі! Каїкчі! Гей, каїкчі![58]
Мекчеї обернувся до цигана:
— Куди плисти?
Циган зіщулився на кормі, цокотячи зубами від страху. Він ледве спромігся відповісти.
— Спочатку об'їдемо з-замок...
— А що там, за цим замком?
— Нічого.
— Ліс, поле?
— Городи, к-кущі.
Циганка скрикнула:
— Знайшли човна!
І справді, човен відчалив від берега. У ньому сиділо шестеро чоловік, але в них була тільки одна пара весел. Решта турків розбіглися в пошуках ще одного човна.
— Хто з нас вміє плавати? — спитав Мекчеї.
— Я, ваша милість, не вмію,— відповів циган, тремтячи всім тілом.
— Якщо перекинемось, чіпляйся за ніс човна.
— Ні, Пішто, так діло не піде,— заперечив Гергей.— Ти тільки веслуй до того берега. Треба виїхати на таке місце, щоб можна було стати ногами на дно.
— А потім що?
— У мене з собою два фунти пороху. Я змочу його і підпалю. Коли турки підійдуть ближче, зразу жбурну в них. Тоді ти вискакуй з човна, за тобою я, потім Янчі й Маті. Турки розгубляться, і ми з ними легко впораємося поодинці.— Він простягнув цигану трут і кресало.— Викрешуй вогонь!
Мекчеї мовчки повернув до східного берега. Але до нього було ще далеко, мабуть, з годину веслування. Вони мовчки сиділи в човні. Мекчеї веслував, чергуючись з Маті. Часом він глибоко занурював весло у воду, однак дна ще годі було дістати.
Турки, голосно лаючись, пливли за ними.
Гергей намочив руку і, розкачавши на спині Шаркезі порох, зробив з нього чорний млинець, завтовшки з палець.
— Ну, а тепер, Ево, додай всередину трошки сухенького.
Ева відкрутила рогову затичку на порохівниці і насипала на млинець сухого пороху.
Гергей склав млинець і зліпив щось на зразок вареника, потім загорнув його у хустину, відігнувши тільки один ріжок, щоб можна було підпалити порох.
— Дно,— раптом сказав Мекчеї, хоча вони заїхали трошки далі середини затоки.
Мекчеї попрацював на славу. Турки майже не наблизились до них — човен їхній йшов на відстані доброго кидка плоским камінцем.
Гніт уже зайнявся?
— Горить,— відповів циган.
— Дивися, щоб вогонь не згас. А ти, Мекчеї, веслуй тихіше. Розверни човна так, щоб стати до них бортом. Тільки пильнуй, щоб вони не наїхали на нас. Якщо розженуть човна, нехай краще пропливуть мимо.
— Не бійся, поверну.
— Коли будемо від них кроків за десять, циган нехай зповзе з носа у воду. І циганка теж. Мабуть, і тобі, Ево, доведеться так зробити, але тільки в ту мить, коли кину порох. Вони не повинні знати, що тут вода сягає тільки по пояс. Хай поплавають! — Гергей зав'язав хустину міцніше, затягнувши вузлик зубами. Потім вів далі:
— Якщо вибухом їх викине з човна, ти, Мекчеї, залишайся на місці з веслом. Ми з Янчі стрибнемо у воду і вдвох будемо бити плавців. Якщо вони дуже розгубляться, тоді ти, Маті, захопи їхній човен і бий кожного, хто чіплятиметься за нього.
— А я? — запитав циган.
— Ви троє тримайте наш човен, щоб Мекчеї не випав з нього.— Гергей нахилився і шепнув Еві на вухо:
— Спустись у воду з того боку і заховайся там, щоб порох не обпік тобі обличчя. А тоді хапай друге весло і лупи ним