Зірки Егера - Геза Гардоні

Турки помітили, що відстань між човнами поступово зменшується. Радісними криками вони виказали впевненість у своїй перемозі.

Коли між човнами лишилося всього якихось тридцять кроків, Мекчеї занурився у воду.

— Вода по пояс.

— Стій! — звелів Гергей і встав з лави.— Шаркезі, давай гніт.— І він крикнув туркам: — Чого вам від нас треба?

— Зараз довідаєшся! — відповіли турки з глузливим реготом.

Гергей передав гніт і порох Еві, а сам зняв з човна дошку, що правила за сидіння.

В руках у турків шаблі, в зубах — кинджали. На мить запала тиша, тільки веслярі розтинали воду з голосним хлюпотом.

Ось турки вже підпливають. Гергей кинув дошку у воду назустріч човну з турками. Дошка впала на воду, оббризкавши турка-весляра. Він перестав веслувати й озирнувся подивитись, що це впало у воду.

Човен уже сам підплив ближче.

Коли між утікачами й переслідувачами залишилося не більше п'ятнадцяти кроків, Гергей підніс гніт до пороху. Порох засичав, розгоряючись.

Гергей почекав трохи і точним рухом метнув порох просто в човен до турків.

Турки відсахнулися від вогненного змія. Ще мить, і човен перетворився на палаючий фонтан. З оглушливим тріскотом знявся трисажневий фонтан полум'я.

Човен перевернувся.

Усі шестеро турків попадали в воду.

— Вперед! — крикнув Гергей, стоячи по коліно у воді.

Але тут від спалаху вогню і в них замиготіли іскри перед очима.

Ніхто нічого не бачив. Минув якийсь час, поки Гергей помітив, як один турок вхопився руками за борт їхнього човна. Від сильного поштовху впав у воду Мекчеї.

Гергей рубонув турка й відчув, що шабля його торкнулася кістки.

— Бийте їх! — крикнув він.

Друзі його, хоч і наполовину осліплені, теж несамовито билися.

Коли до них повернувся зір, вони побачили, що Мекчеї відчайдушно бореться у воді з кремезним турком. Гергей розмахнувся і щосили вдарив турка по голові. Турок обернувся і так вгатив Гергея кулаком по плечу, що мало не збив з ніг. Але тоді вже й Мекчеї вчепився у турка, схопив за шию, занурив у воду і не відпускав доти, доки піднімались бульбашки.

Одного травневого дня перед воротами Семибаштового замку з'явилося п'ятеро Італійців: троє юнаків у жовтій оксамитовій одежі і двоє дівчат у коротких спідницях. Один з юнаків і дівчина тримали в руках лютні, друга дівчина несла під пахвою бубон.

Охоронець, що стояв, куняючи, в затінку, піднімав повіки тільки тоді, коли біля нього чувся тупіт солдатських черевиків. Але чужинців він усе-таки помітив і перегородив їм дорогу списом.

— Хто такі?

— Ми італійські співаки. Йдемо до пана коменданта.

— Не можна.

— Але нам треба.

— Не можна!

— Чому не можна?

— Комендант наказав не впускати чужинців. У нього багато справ. Він переїжджає.

Чоловік шість солдатів стояло й сиділо навпочіпки біля стіни. Стара циганка гадала їм, підкидаючи в решеті попелясті квасолинки.

Одна з прибулих дівчат сміливо попрямувала до них і звернулася до старої циганки:

— Ладако. Варта не хоче нас впустити. Пошли когось до Велі-бея сказати, що ми принесли йому подарунок.

Циганка саме гадала на найцікавішому місці. Вона розклала квасолю на п'ять купок і заторохтіла солдатові:

— Ось тепер і показалося твоє щастя! Але я нічого не скажу, поки ти не підеш до Велі-бея і не скажеш йому, що сюди прибули італійці, принесли йому подарунок.

Солдат аж розчервонівся від цікавості. Почухавши потилицю, він підвівся й поспішно попрямував до замку.

Не минуло й десяти хвилин, як він вернувся і махнув рукою італійцям:

— Ідіть за мною.

Він провів прибульців кількома коридорами, потім через оранжерею, повз млин і через город, засаджений салатом з широким великим листям.

Солдат зірвав листок салату і став жувати. Він пригостив і дівчат.

— Покуштуйте. Добрий салат.

Циганка взяла листочок і запропонувала подрузі.

— Спасибі, Черган, я не хочу.

— Та їж! Смачно.