У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко
- То ви, кхе-кхе-кхе, Кузьмо Сидоровичу, за ТСОЗи чи проти них? – долучився й собі до розмови мовчазний Левко.
- І ТСОЗи, й артілі – це обезличення власності. Моя й ваша власність стає власністю держави, яка може крутити нею, як циган сонцем. Ленін писав, що приватні сільські господарства і кустарні міські виробництва являтимуть різновид експлуатаційного капіталізму, отож, треба перевести їх у кооперативні, орендні, артільні осередки соціалістичної комуни і наступного комунізму, вважай, ще жахнішої імперії. Тож я проти них…
- А що ви маєте проти старшебратців-росіян, адже ви не були разом з ними в боях? – вставив і Карпо своє питання.
- Росіян трудових, чесних і совісних, а найпаче тих, що на своїх землях господарюють, я шаную й поважаю. Але тих заготовачів і чекістів, що наїхали до нас, як временщики й окупанти, я всіма фібрами душі ненавиджу, бо вони нищать і плюндрують не лише наші природні скарби і навколишні красоти, а й наше натурне єство…
- А як же наш теперішній уряд? Вони ж відомі ленінці! А Григорій Петровський – старший за Леніна марксист! – продовжував непокоїтись Пилип.
- Вони люди відомі, але, на жаль, лише в малому колі, а тепер стали тільки виконкомами, аж до ВУЦВИКу, а лозунг “Вся влада Радам!” - лише вивіска…
- Ленін, кхе-кхе-кхе, називав таких шовіністами, держимордами, заступаючись за інонаціоналів, то як те тепер розуміти? – спитав Левко.
- Усвідомивши у перші пореволюційні роки, що Росія не може існувати без поневолених інонародів, він почав створювати своєрідну федерацію-союз під лозунгами рівності й братства. Щоб знешкодити національні інонародні устремління, приховати істинну мету союзу, він удавано кляв великодержавний шовінізм і милував його похідний націоналізм, водночас нищачи прихильників останнього, як перешкоду на путі до відновлення імперії…
- То сьогоднішні заготовачі є шовіністами? – поцікавився Карпо.
- Аякже! Вони ж не лише грабують нас, забираючи наш хліб, худобу, доробки наших людей, а й ламають наші родинні й міжнаціональні стосунки, руйнують звичаї, традиції й устої, порушуючи споконвічний лад нашого життя, глумлячись над нашою мораллю. Ще й наші ходюки, бабичі, яхненки й інші, для котрих немає нічого святого, окрім власної наживи і влади над людьми, їм допомагають, виколочуючи хліб і статки у трударів, бо нужденне й безправне життя рідного люду їх не обходить, незалежність і самостійність України для них – марниця…
- До чого ж воно все-таки йде, Кузьмо Сидоровичу? – по мовчанці спитав Пилип учителя.
- Для нас ні до чого втішного… Продрозверстка по непівському передихові замінюється продподатком, ЦК Союзу присилає на нашу голову Кагановича, який називає Сталіна “Леніним сьогодні”, а ленінських соратників Радека, Собельсона і Раковського виключають з партії, як опозиціонерів. Як казав Архип Тесленко, “Поганяй до ями”. Без власної держави, товариство, наш народ приречений на гибіль! – скрушно зауважив Кузьма Сидорович. – Індустріалізація відірве народ від родини й землі, мови й культури, моралі й традицій, - переконливо стверджував учитель. – Розправи з “ворогами народу” винищать наш люд, а переписування нашої історії – і пам’ять про нас!.. Прочитав я нещодавно одну книженцію і прийти до себе не можу. Вправно написана! Наші земляки: Юхим Булатович, який мандрував пару десятків літ по Африці і описав життя тамтешніх людей, Нестор Амбодик-Максимович – лікар, ботанік і енциклопедист, Іван Черський – дослідник Сибіру, Микола Міклухо-Маклай, що жив кілька років на островах Тихого океану, вчені брати Кирієвські і сотні інших без найменшого докору сумління трактуються в ній, як великі російські вчені. І отакий ось Петрусь, що слухає нас під возом, прочитавши ту книженцію, повірить, ще й усіх запевнятиме в її істинності, бо ж і Іван Айвазовський, і Барклай де Толлі, і Вільям Беренц, як і ще дев’яносто відсотків відомих людей, вважаються росіянами!
- Платили їм щедро, кхе-кхе-кхе, то й писали та й пишуть в угоду, - вставив Левко.
- Без національної гідності не може бути національної пам’яті, отож, Петрусю, - заглянув учитель під воза, - знання свого минулого – обов’язкове для всякого народу. Запам’ятай це собі!.. Може, трохи пройдемося? – звернувся до решти.
- Пролетаріат, як був безправним, так ним і лишився, приватна власність заміняється державною, - на мить примовк Кузьма Сидорович, зауваживши жінок, що з кошиками пішли збирати гриби. - Отож, підступність, - заговорив, уже ідучи путівцем, - під соціалістичною фразеологією своєї суті не міняє. Чого варті так звані “Листи від трудящих”! Підступностям, про які читаємо у “Правді”, не знайти аналогів у історії. Наша Центральна Рада, Білоруська Рада, Сфатул Церій у Молдавії, Курултаї в Криму й Башкирії, Алаш-Орда в Казахстані та інші трактуються в ній, як контрреволюційні, натомість, союзні Ради, обрані ошуканством партократів, називаються революційними, - продовжив після короткої мовчанки. - У Союзі-імперії гряде державний капіталізм, якому не буде обмежень, бо уряд і капітали злиті в одне ціле, а на вершині – вождь, той же цар! Марксизм – їх релігія для зміцнення великодержавного живота і визиску народів в ім’я єдиної і неділимої. Продзагони – ті ж опричники, а вироки дзержинських, петерсів, лацісів, криленків, стучків, муравйових та антонових-овсієнків, - яке вони мають відношення до влади робітників і селян? Вони самі себе знищать, як імперія стане на ноги, прив’яже робітника із селянином до “свого” поля і “своїх” фабрик і заводів та зазіхатиме на цілий світ через інтернаціонал і світову революцію! - аж схлипнув від щирості сказаного вчитель. - Отож, після століть визиску при найменшому просвіті наш люд став жити краще, а як би міг жити, якби мав свою незалежну державу, у якій би вся людська праця йшла йому на користь?!
І Карпо, і Пилип, і Левко, слухаючи пристрасні монологи Тарана, розуміли, що учитель дещо перебільшує, але заперечувати йому не осмілювалися.
- А як вам подобається промивання мізків з метою вироблення так званого соціалістичного мислення?! Це ж треба! Підробка оголошується твором мистецтва, дезінформація – правдою, споживацькі
