Правила помсти - Ельма Кіраз
— До речі, дуже гарні фото, — Олена знову заговорила, — набагато кращі, ніж ті, що ми б отримали від того іншого фотографа.
— Дякую, — я слабо посміхнулась, — то у тебе є флешка?
Дівчина передала мені маленький прямокутничок і я почала завантажувати фотографії. Насправді, я була рада, що не довелося нічого редагувати. Тому що обробка забирає досить багато часу, а для Артура свій час на такі дрібниці витрачати я й близько не збиралася. А може, Тарас казав правду. Може все це надто затягнуто і довго. Тому варто якнайшвидше покінчити з цим всім. Ця думка дуже сильно засіла в моїй голові, але звісно ж, жодного слова про це Тарасу я не скажу.
З Оленою ми ще порозмовляли декілька хвилин і вона зібралась йти. Весь час, що ми були разом, я просто відчувала ту напругу і хвилювання, яке було в ній. Я впевнена, це через те, що вона побачила, коли прийшла. Через мій зовнішній вигляд. Ця дівчина дуже добра та невинна, тому їй некомфортні такі ситуації. І я чудово можу зрозуміти її. Коли Олена пішла, ковтки вина я робила вже більші і від цього відчувалось сильніше розслаблення, якщо не повільне впʼяніння. Я ходила кімнатою і в голові гуділа навʼязлива думка про те, що Тарас правий. Що потрібно рухатись швидше. Тому вже без роздумів я витягла валізу, щоб перевдягнутися. Але звісно ж…тут жодної нормальної речі немає. Лише таке, наче я в ту ж секунду маю звабити главу наркокартелю. Чи арабського шейха. Такі дурнуваті думки викликає в мене цей клятий одяг. То ж я швиденько вирішила подзвонити до Олени і попросити в неї щось краще. На моє величезне щастя, в дівчини з собою був спортивний костюм. Розміри в нас були практично одинакові, тому сів на мене він чудово. Я збрехала, що хочу трохи прогулятися та піти на вечірню пробіжку. На диво, вона не напросилась зі мною. Бо сказала, що втомлена та хоче поспати. І нехай.
Я спустилась вниз до рецепції і ввімкнувши свої найкращі вміння, почала випитувати в адміністратора в якому ж номері живе Артур. Брехала, що це мій друг, що я приїхала сюди і теж знімаю номер, але хочу зробити йому сюрприз, бо ми давно не бачились. На щастя, адміністратором був молодий хлопець, то ж він таки вирішив мені допомогти. Номер Артура був на останньому поверсі. Ліфтом я вирішила не користуватися, бо там були камери. Якщо я таки вирішу вбити його сьогодні, то не варто світитися. То ж дуже важко я підіймалась по сходах. Повільним кроком я підійшла до потрібних дверей. Прислухалась. Наче всередині було тихо. Декілька разів постукала, але ніхто не відчинив. Алкоголь в голові пульсував та вимагав, щоб я закінчила почате. Але двері відмикати я не вмію, то ж довелося вигадувати щось інше. І ця ідея прийшла досить швидко. В коридорі були двері, які вели на невелику терасу. А звідти тягнулися балкони, що були в кожному номері. Я акуратно перелізла через перегородку та опинилась на балконі Артура. Там було відчинене вікно. Важко, та все ж просунувши руку, я відчинила його сильніше та залізла всередину. Його номер був досить великим, дорожчим ніж мій. Я озирнулась навколо, але зрозуміла, що все це вийшло якось надто просто. Невже мені могло так сильно пощастити. Я повільно та тихо спробувала пройти кімнатою і раптом зрозуміла, що чую звук. Звук води. Отже, Артур зараз в душі. А я тут, стою посеред його номера. Акуратно доторкнувшись до свого маленького револьвера, що схований під обʼємним спортивним светром, я відчула спокій. Адже в будь-якому випадку я зможу захистити себе. І закінчити свою справу. Враховучи, як довго я витратила на те, щоб залісти в номер та скільки часу вже тут стою, Артур досить довго приймає душ. Мабуть у тебе постійна звичка змивати купу крові зі своїх рук, тому так довго ти мусиш бути у ванній. За вікном почувся якийсь незрозумілий галас, шум та наче щось розбилося. Я різко відволіклась на це, бо все моє тіло було дуже напружене. І в цей же момет почулося, як відчинились двері ванної кімнати.
— Олена? — його голос прозвучав дуже різко і я повернула голову.
— Ах…— я скривилась, бо Артур стояв переді мною лише в одному рушнику, а по його тілу стікали ще, мабуть, теплі краплі води.
— А це ще що таке!? — він голосно крикнув і потягнувся до чогось, що було на ліжку.
