Про життя - Оксана Каліна

— Принца, — відразу ж підхопилась Дама, — у мене саме є на прикметі троє чудових молодих людей, кар'єра, освіта, непогані батьки — все при них.

— Знаю я ваших сучасних принців, Христинівно, — сказав дід, — чиновник якийсь у міністерстві. Тільки і вміє, що папірці перекладать. А як до справи — пику кому за свою жінку натовкти, чи багаття розвести, як газ відключать, відразу стають безпорадними, мов щенята. Не годиться.

— Ну, я не знаю Івановичу, вам, звичайно, видніше. Але я вважаю, що для нашої підопічної це — найліпший варіант.

Дід знову уважно подивився на Інну. Вона ворухнулась, і шовковиста хвиля світлого волосся заблищала у світлі лампи, мов золото. У діда аж подих перехопило.

Дама із Коротуном розуміюче переглянулись.

— Нє, — резюмував дід, — не годиться. Семеновичу, ти що скажеш?

Коротун Семенович подивився у свій талмуд.

— Ми, бізнесмени, люди ділові,- він витягнув з-за вуха дорогий паркер, — тому пропоную, як варіант, по перше, організацію виграшу в лотерею. Доки туди-сюди, знайду ходи-виходи, щоб вигляділо все правдоподібно… Думаю, місяців за три вправлюсь. Другий варіант: кар'єрний зліт. З цим простіше. Баришня не дурна, давно пора стати замом у свого начальника.

— Еге ж! — мало не заревів дід, — щоб він до неї чіплятись став? Не годиться. І лотерея не годиться. Гроші вона розтринькає не на себе, знаю я таких.

— А ми їй ненав'язливо, так би мовити, внушим, як правильно розпорядитись ввіреною сумою, — сказав Семенович.

— Не годиться, — відрізав дід.

Коротун тільки знизав плечима.

— А що скаже наша молодь? Сніжана, ходи сюди, — погукав дід і в кімнаті раптом з'явилась молода, років 16, дівчина в такій же синій, як у діда, але коротесенькій шубі.

На дівчині були довгі чоботи на високих підборах, і міні-спідничка.

— Це ще що? — рявкнув дід, — Срамота! Я скільки разів казав тобі так не одягатись. Застудишся ще.

Дівчина з викликом подивилась на діда, але суперечить не посміла і на ній тут же замість спіднички, з'явилась джинси. Правда, вони так облягали фігуру, що легко вгадувались всі анатомічні особливості.

Дід тільки махнув рукою.

— Ну, що скажеш? — звернувся він до Сніжани, — що найбільше потрібно нашій підопічній.

— Любов, — мрійливо протягнула дівчина, — бажано, як в серіалах, щоб до гроба, або так, щоб розстанути захотілось.

— Ну, розстанути — це вже зайве, — відповів дід, — добре, вільна.

Дівчина тут же зникла.

Компанія довго сиділа мовчки, обдумуючи кожен своє. До якогось певного рішення вони так і не дійшли.

Раптом у діда задзвенів мобільний.

— Йолки-дрова, — спохватився він, — засиділись. Пора щезати.

Світло в кімнаті раптом погасло знову, а коли з'явилось, Інна прокинулась. Вона солодко потягнулась. Ну і сон їй приснився. Давно вона таких казок не бачила, ще з дитинства. Інна дзвінко розсміялась. Випила шампанського, привітавши свого дзеркального двійника і пішла спати.

Вранці їй подзвонила сестра.

— Інко, — закричала вона в трубку, — іди відчиняй двері, ми до тебе Діда Мороза відправили.

І справді, через хвильку пролунав дзвінок.

Інна відкрила. На порозі стояв вбраний у довгу синю шубу Дід Мороз міцної атлетичної статури. Очі в нього були сині-сині, і яскраві, аж сліпили.

— Ранок добрий, — чогось засоромившись сказав він, — у вас…чайку не знайдеться. Замерз щось…

— Здрастє, бабулєчки-красотулєчки і тітоньки-квітоньки! — Сергій підморгнув групі жінок, які зібралися біля продовольчого магазину. Саме повинні були підвезти свіжий хліб, тож любительок свіжоспеченого хлібця і здоби зібралось чимало.

— Ти глянь, Наталко, ще й восьмої ранку нема, а він уже напідпитку. Звідки, цікаво, чеше? Кожнісінького дня вештається, як чіп п'янючий, — шепнула сусідці одна з жінок, інтелігентного вигляду дама у фетровому капелюсі.

— Хіба напідпитку? Ніби нормально все, — сказала Наталка, зиркнувши на Сергія жвавим карим оком.

— Та де там нормально, — підсунулась ближче до Наталки дама в капелюсі, — казала мені сусідка, а тій кума — вона поряд з оцим чудом живе, — дама очима повела на Сергія, який саме стояв біля своєї автівки і прикурював, — що кожен вечір віг готовий приходить, і скандал вдома. І на роботу п'яний преться, куди тільки його начальство дивиться.

— Ясно, — махнула рукою Наталка, — одна сорока іншій на хвості принесла.

Сергій, відчувши, що розмова, скоріше всього, точиться навколо його персони, церемонно вклонився жінка, при цьому мало не впавши і помахав їм рукою.

Дама в капелюсі демонстративно відвернулась, хоча не мала до Сергія ніякого стосунку — він не був їй ні зятем, ні сином, ні іншим родичем, чи навіть сусідом. Кругловида Наталка з цікавістю поглядувала на симпатичного молодика.

Сергій і справді ледве тримався на ногах, але не тому, що пив, а тому, що ніч не спав. А от «чесав» і правда не з дому, від дружини і дітей, а катався ніч на машині: де доведеться, не розбираючи дороги. Бо з дому його в черговий раз виставили. Сімейне життя рушилось, наче картковий будиночок. Частково в цьому він був винен сам. Біс попутав — скочив у гречку. По правді сказати, Сергій жалкував не про цей епізод із свого життя, а проте, що все стало відомо вдома. Теж добрі люди постарались, точніше, один добрий «друг», якому Сергій по дурості все розбовкав, а той за щось на нього образився і виклав усе дружині. У своє виправдання Сергій міг сказати те, що кидати сім'ю і в думках не мав. Погуляти — то одне, а от дружина, дім, діти — зовсім інше, і важили вони для Сергія дуже багато. Особливо діти, він ними просто дихав. Але сталось те, що сталось (дякую вам, добрі люди!) і з тих пір сімейне життя пішло на перекосяк. Дружина його зради забути не змогла. Сергій