Гурійський щоденник - Гіоргі Кекелідзе
У захопливому романі «Гурійський щоденник» від талановитого грузинського письменника Гіоргі Кекелідзе, читач подорожує в часі та просторі, вкрапляючись у загадковий світ історії та поезії. Цей літературний шедевр відзначається не лише витонченою мовою та глибоким сюжетом, але й здатністю автора зачаровувати своїм насиченим образами та емоційною глибиною.
Головний персонаж, Гурій, веде свій щоденник як спосіб висловити свої думки, переживання та спогади. Кожен запис у щоденнику — це окремий відрізок часу, заповнений враженнями від зустрічей, подій і роздумів. Читач перебуває на одній хвилі з Гурієм, відчуваючи його радощі та тяжіння, його мрії та реальність.
Сюжет розгортається на фоні історичних подій і політичних змін, які відбуваються у Грузії. Автор вдало вплітає реальність у художню тканину своєї оповіді, роблячи кожен епізод вірогідним та важливим для розуміння тогочасного контексту. Відтак, «Гурійський щоденник» виходить за межі звичайного роману і стає своєрідним відображенням епохи та життя.
Гіоргі Кекелідзе володіє не лише мистецтвом створення відмінних персонажів, але й умінням будувати неймовірні описи природи та атмосфери, які наводять читача в захват. Його мова — це справжня поезія, яка переливається різнобарв’ям образів і відтінків емоцій.
«Гурійський щоденник» — це не лише книга для тих, хто цінує художню літературу, але і для тих, хто шукає високоякісну історію про життя та кохання, про важливість власних переконань у світі, що постійно змінюється. Цей роман є запрошенням подорожувати часом, перебуваючи у компанії захоплюючих персонажів та глибоких філософських роздумів.
Нехай «Гурійський щоденник» буде вашим власним таємним ключем до вивчення історії та мистецтва в живописних образах Гіоргі Кекелідзе. Замовте свій екземпляр цього видатного твору прямо зараз на readbooks.com.ua та дозвольте собі зануритися у світ високої літературної майстерності.
Гіоргі Кекелідзе
Гурійський щоденник
Грузинський Боргес, родом із Гурії
Коли Гіоргі Кекелідзе почав публікувати перші розділи свого «Гурійського щоденника», я дещо іронічно поставився до його наміру: здалося, що в тридцять років він уже пише мемуари. «Чи не занадто рано?» — запитував я себе. Однак швидко розібрався, бо побачив: це зовсім не те, про що я спочатку подумав. Розповідь захопила своєю масштабністю, багатоплановістю, глибинністю. Кожен епізод, кожен окремий розділ — то ціла історія непростих людських стосунків, сповнена роздумів, емоцій, переживань.
Я побачив і впізнав жвавих, дотепних, неординарних гурійців — славних мешканців західної Грузії, які тримаються і не занепадають духом навіть у найскрутніші часи, борються до останнього і здебільшого беруть гору над розбратом, війною, бідністю й іншим лихом, які невідомо звідки беруться на наші голови. Найголовніше — я побачив, пізнав і зрозумів самого автора, з яким знайомий вже кілька років. Він навіть гостював у мене в Києві. Та одна справа — знайомство фізичне, а геть інша — духовне, тим паче — знайомство через щоденник, де людина максимально відкриває свій внутрішній світ, дозволяє зазирнути в найпотаємніші куточки власного еgo.
Гіоргі Кекелідзе — гурієць. Народився й виріс у красивому місті Озургеті, де, як і в усій Гурії (та й Грузії загалом), мешкають люди енергійні, талановиті, працьовиті. Уся його розповідь пов’язана з ними, земляками, їхніми діями і вчинками, веселими пригодами, жартами і бувальщинами.
Гіоргі — людина цілеспрямована, наділена багатьма такими якостями, які відсутні в людей творчих і богемних. Він чудовий поет, прозаїк, публіцист і водночас блискучий менеджер, генератор різноманітних романтичних, часом неймовірних ідей, які не лише висловлює, а й із заздрісною впертістю втілює в життя.
Ще за юнацтва Гіоргі редагував газету, потім створив першу в Грузії електронну бібліотеку і літературний сайт, давши можливість багатьом авторам реалізувати свій творчий потенціал. Його діяльність помітили, й уже в 28 років Кекелідзе призначили генеральним директором Парламентської (колишньої публічної) бібліотеки Грузії, де Гіоргі своїм прикладом зробив престижною призабуту професію бібліотекаря.
Гіоргі сьогодні такий собі грузинський Боргес, який очолює найбільше книгосховище Грузії, в читальних залах якого я провів чималий відрізок свого життя. Завдяки кількарічному керівництву Гіоргі нині ця бібліотека є визначним науковим і культурним центром країни, де відбуваються різноманітні зустрічі, дискусії, виставки, ведеться активна дослідницька робота.
Гіоргі встигає все: він створює цифровий фотолітопис країни і цифрову бібліотеку вітчизняної літератури, відкриває куточки грузинської книжки в знаменитих бібліотеках Нью-Йорка і Парижа, їде до загубленого в горах маленького грузинського села, мешканцям якого привозить у дарунок стоси нових видань, бере участь у теле- і радіодебатах, викладає в національному університеті і, звісно, пише книжки, одну з яких ви наразі тримаєте в руках.
Ця книжка — кращий зразок популярного нині жанру — нон-фікшн, документальної прози, побудованої саме на спогадах із чітко вираженою авторською позицією і з елементами художності. Усі ці характерні риси нон-фікшину притаманні і «Гурійському щоденнику», який навіть можна вважати зразковим у такому контексті.
На жаль, переклад не дає можливості передати весь мовний аромат тексту, значна частина якого написана саме гурійським діалектом, де є чимало каламбурів й ідіоматичних висловів, що не передаються виражальними засобами іншої мови. Максимум, що можна було зробити в такому випадку, зроблено.
Мені ця книжка близька з багатьох причин: вона яскрава, достовірна, лаконічна, метафорична. А ще Гурія, рідний край автора, межує з моїм рідним краєм — Самегрело, і ми, гурійці і мегрели, майже тотожні ментально. І побут, і звичаї, і кухня в нас теж майже однакові. Дарма що вдома розмовляємо по-різному: мегрели — мегрельською мовою, гурійці — на гурійському діалекті. Хто читав книжки Нодара Думбадзе (українською перекладена вся його творчість), той знає: Гурія — край невичерпного дотепного гумору. Ця вдача земляків пронизує цю книжку. Щоправда, вона тут не педалюється, а лише прихована між рядками. Стриманість і небагатослівність — прикметна риса творчого стилю Гіоргі, але досвідчене око неодмінно помітить у його оповідях і гумор, і сарказм, і іронію.
Слід зауважити, що «Гурійський щоденник», як і передбачає жанр, украй щира й відверта книжка, де автор розповідає про свої мрії, які збулися й не збулися, про особисті перемоги й поразки, де є і самокритика, і вибачення за помилки і неблагородні кроки. А найголовніше, ця книжка сповнена любові до ближнього, як гімн вдячності найкревнішим людям — бабусям і дідусям, батькам і особливо — батькові, який був найближчим другом і наставником єдиного сина (і нещодавно передчасно пішов у засвіти). Вірніше, як пише Гіоргі, полетів разом із совою, яку в юності він убив із гвинтівки і про що шкодував усе життя.
Наголошую: «Гурійський щоденник» — це не лише приватні історії, а й справжні притчі, сповнені глибокого змісту. Інколи навіть дивуєшся, звідки в такої ще зовсім молодої людини стільки філософської зосередженості й життєвої мудрості, якими так просякнута ця книжка!
Як справжній художник, Гіоргі дуже спостережливий, допитливий, має гострий зір і гарну пам’ять; він не лише помічає в житті характерні нюанси, деталі, аспекти, а й узагальнює їх, співставляє, робить точні висновки. Для нього щоденність — це сукупність суцільних парадоксів і дивацтв, які або пояснюють, або ще більше затемнюють сенс нашого буття на землі.
У цій невеличкій за обсягом книжці порушено чимало життєво важливих питань, на які не завжди вдається відповісти однозначно, якщо вдається відповісти взагалі. Однак істинна мета художньої літератури передовсім і полягає у виявленні проблем, а не в спробах їх вирішити.
Гіоргі Кекелідзе пише не лише про те, що бачив, чув, пережив, а й розставляє дуже мудрі, точні й повчальні акценти. Часом ставить лише запитання, а право на відповідь залишає нам, читачам.
Ця книга і весела, і печальна водночас. У ній злили́ся в єдине світлі (і не дуже) спогади про відлетіле дитинство, яке збіглося з найжахливішим періодом в історії Грузії за минуле століття, і похмурі картинки колись квітучого, а нині розореного війною грузинського краю. Тут живуть і діють звичайні і водночас незвичні люди — з власною філософією і власними поглядами на життя, щоденними клопотами, розчаруваннями і надіями.
«Гурійський щоденник» — це книжка про життя і смерть, про незбагненність людського буття, про добро і зло, перемоги і поразки, мить і вічність.
Тут я ставлю крапку і надаю слово Гіоргі Кекелідзе, який сам, від першої особи розповість про найсокровенніше, про те, що можна довірити лише щоденнику.
Рауль Чілачава
Книга перша
Парадоксальний пролог і не лише
Як каже один мій друг, світ ділиться на дві частини: на гурійців і на всіх інших.
«Однак Гурія належить не
